Ексклюзиви
Вівторок, 15 квітня 2014 09:55

"У старшого брата вже ніхто не вірить"

"У старшого брата вже ніхто не вірить"

— Ювілей у такі роки — це не радість, а більше смуток, — каже письменник Юрій Мушкетик у столичному Будинку вчителя. 3 квітня тут святкують його 85-річчя. Зала майже повна. Юрій Михайлович повільно піднімається на сцену. Біля нього за столом сідає голова Спілки письменників 63-річний Віктор Баранов.

— Коли озвучили ідею ювілейного вечора, Юрій Михайлович здався з четвертого чи п'ятого разу, — каже Віктор Федорович. — Спершу відмовлявся, а тоді я йому сказав: "Юрію Михайловичу, ця дата належить не лише вам, а всьому українському народу й українській літературі". Він послухав, підняв руки і сказав: "Здаюся".

Із зали на сцену передають папірці із запитаннями.

— "Сучасні політики читають історичні романи?" — зачитує Баранов один.

— Не дуже в це вірю, — хрипко відповідає Юрій Михайлович. — Якби читали, то в перші дні окупації стали б на кордоні й не пустили російських військових в Україну. Справжня нація постає у боротьбі з ворогом. Останні місяці нас пробудили. Вже немає тих, хто вірить у старшого брата. Він виявився жорстоким і підлим. Ми повинні надіятися лише на себе.

Віктор Баранов ставить на стіл нову книжку Юрія Мушкетика "Час звіра". Містить однойменний роман та повість "Така її доля", яку письменник присвятив матері.

— Написати про маму хотів давно, бо відчував потребу висповідатися перед нею, — розказує автор. — Моя мати стала головою найбільшого на Чернігівщині колгоспу, хоч була безпартійною і дочкою куркуля. Не раз із райкому приїжджали, щоби переобрати, та люди міняти її не хотіли. Матері була положена велика зарплата. Але вона її ніколи не отримувала. Казала: "Люди не одержують грошей, і я не маю морального права їх брати". Купляла на них діжки і всяке начиння для колгоспу. Я був найбідніший хлопець у школі. Мав валянки із трьох шматків солдатського сукна з чунями. Коли вже став підпарубійком, дуже мені кортіло в клуб піти. Просив: "Мамо, ну хоч раз ті гроші візьміть і купіть мені чоботи". Вона казала: "Не можу, синку". У 25 років написав свою першу повість "Семен Палій" і за гонорар купив батькам хату у Вишгороді. Взяв там земельну ділянку, а на Чоколівці придбав розбірний фінський будиночок. Мама нарадуватися не могла. Казала: "Хоч на старості як люди поживемо".

Голова Спілки письменників дістає з оксамитової коробочки медаль за особливі досягнення у літературній творчості. Чіпляє її до правого лац­кана піджака Мушкетика. На лівому місця немає, там висить орден Героя України.

— А шо за медаль? — перепитує жінка у шостому ряді.

— Та я вам точно і не скажу. Така у всіх членів Спілки є, але назву ніхто не пригадає, — відповідає їй сивий сусід. Штурхає в плече чоловіка, що сидить неподалік. Той теж не пам'ятає.

Зараз ви читаєте новину «"У старшого брата вже ніхто не вірить"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 4698
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода