70-річний актор Нестор Кондратюк пропрацював у Вінницькому драматичному театрі ім. Садовського 48 років. Зіграв понад 200 ролей. П"ять років тому вийшов на пенсію, проте й досі грає садівника Антоніо у "Весіллі Фігаро", суддю Кочубея — у "Мазепі", дяка — в "Марусі Чурай".
У його вузькій гримерці два трюмо, стіни обклеєні фотографіями. Серед них маленьке чорно-біле фото київського актора Юрія Мажуги.
— В інституті Карпенка-Карого він викладав акторську майстерність, — пояснює Нестор Павлович. Знімає фото зі стіни. — Мажугу тоді ніхто не знав. Він починав грати у столичному Театрі російської драми. Коли студенти на репетиції запізнювалися, дуже сварився. Не при всіх: відводив у куток і вичитував.
Прикріплює фотокартку на місце. В актора трусяться руки. Він кладе одну на другу, щоб не так було помітно. 2005-го в Кондратюка померла дружина. Після того він занедужав на хворобу Паркінсона.
— У паралельній групі навчалися Броніслав Брондуков, Іван Миколайчук, Рудольф Рудін. Брондуков іще той кадр був, — відкидається на стільці. — Послали якось нас до колгоспу Кіровоградської області на кукурудзу. Приїхали ні світ ні зоря, одні індюки з сараїв повиходили. Брондуков вистрибує з машини і до них: "Віват, Куба!" Ті індюки своїм ґелґотом усе село розбудили. А якось почав переписувати товсті китайські книжки в інститутській бібліотеці. Ми думали, він китайську знає. А то він ціну собі набивав.
Нестор Кондратюк каже, що у Вінницький театр потрапив після армії.
Занедужав на хворобу Паркінсона
— Оголосили набір у балет. Мій командир сказав, що я природжений актор. Мама сміялася, коли пішов до армії солдатом, а повернувся актором. Найчастіше дідів грав, навіть у молодості. Особливо подобалася роль веселого Каленика з "Майської ночі". Я там і співав, і танцював. Після наших гастролей у московському МХАТі критик Вульф сказав, що Каленик-Кондратюк — актор вахтангівської школи, — говорить гордовито. — У театрі познайомився з солісткою балету Маргаритою Галежею. Вона на 10 років старшою була. Мене серйозно не сприймала. Більше року за нею упадав, прилип, як не знаю шо. Таки здалася. 45 років душа в душу прожили.
Найвище у гримерці висить афіша із вистави "Війна". На ній Кондратюк, який грає Сталіна.
— Цю афішу вдалося врятувати після гастролей у Дагестані 1986-го. Вистава про Сталіна була популярна, ми з нею весь Радянський Союз об"їздили. У Махачкалі екстремістська партія сталіністів покрала всі афіші. Казали, що й тіло Сталіна з Красної площі украдуть і поховають у горах. Я на сцені жодного слова не встигав промовити, а мене вже вітали оплесками. А тоді за стіл запрошували. Це тоді, коли Горбачов видав "сухий закон".
Зізнається, що не відмовився від жодної ролі.
— Мріяв шекспірівського короля Ліра зіграти. Але режисер призначив на цю роль іншого актора. А я не захотів випрошувати.
На сцені закінчується дитяча казка. Чути фінальну пісню.
— Пропустив виставу, — із жалем каже Кондратюк. — Намагаюся не проґавити жодної. Лише абстрактних постановок не люблю. Із такою виставою ще можна гастролювати. Та в театрі вже на другому показі людей не буде.
Закриваючи гримерку, Нестор Павлович розказує, що живе з 39-річною донькою Катериною та 16-річним онуком Денисом.
— Катя розвелася з чоловіком, — каже актор. — Раніше в дитсадку працювала. Зараз дивиться за хазяйством, а я гроші заробляю. Пенсії з надбавками до 900 гривень отримую. 350 гривень — президентської стипендії.
Прощається з вахтером.
— Ще до магазину зайду, онукові пряників до чаю куплю.
1937, 5 квітня — Нестор Кондратюк народився в польському селі Людвіново на Холмщині у родині селян
1945 — під час операції "Вісла" родину депортують в Україну до села Залісся на Вінниччині
1959 — артист балету Вінницького музично-драматичного театру
1961 — одружується з балериною Маргаритою
1962 — народився син Максим, нині тележурналіст
1968 — з"явилася на світ донька Катерина
2005 — померла дружина Маргарита
2 
35413
Коментарі