У фільмі "Кришталь" багато хто впізнає себе і своїх батьків

 

Із 8 листопада в український прокат вийшов білоруський фільм "Кришталь"

1996 рік. Мінчанка Веля мріє емігрувати в США, за сюжетом. 20-річна дівчина яскраво одягається, носить сині перуки, слухає прогресивну музику, працює діджеєм у місцевому клубі. Щоб отримати візу в посольстві, підробляє довідку з роботи. Начебто працює менеджером на заводі з виробництва кришталю. В анкеті пише вигаданий номер роботодавця. Потім шукає, чий це телефон, бо американці обіцяли перевірити. В містечку Кришталевий знаходить потрібну їй квартиру, де готуються до весілля. Вмовляє дозволити їй почергувати декілька днів біля телефона.

— Частково картина автобіографічна, — розповідає режисерка Дар'я Жук, 38 років. — В ній мої спогади про 1990-ті. Саме ця історія трапилася з моєю українською подругою. Перенесла її в білоруські реалії. Дещо домислила. Бо дівчина відмовлялася розповідати, що відбулося з нею в тому містечку.

Кришталь — це символ добробуту на колишньому радянському просторі. У кожній квартирі стояв сервант з таким посудом. Він майже ніколи і не використовувався. Для Велі кришталь уособлює блискучу мрію. Вона до неї прагне, але та занадто крихка, її неможливо досягнути.

Головну роль зіграла росіянка 28-річна Аліна Насібулліна.

— Українські 1990-ті подібні до білоруських реалій тих років. Але вони неосмислені, — каже директор компанії "86 прокат" Ілля Гладштейн, 33 роки.

— У нас про ті роки показували в основному російське кіно. Наприклад, серіал "Бригада". Про бандитизм, але з ідеологічним ностальгічним ухилом. Ностальгія — інструмент російської політики. У білоруському "Кришталі" якраз не відчувається її. Просто цікаво переглядати історію, впізнавати себе, батьків, старших сест ер і братів. Фільм отримує призи на фестивалях в пострадянських країнах. Це є свідченням того, що він знайшов відгук своєї аудиторії.

Цьогоріч фільм "Кришталь" отримав Ґран-прі Одеського міжнародного кінофестивалю. Білорусь висунула стрічку на "Оскар".

×