На території київської психіатричної лікарні на вул. Фрунзе, 103а розташована художня галерея "Касталія". У ній виставляють картини художників та малюнки, які пацієнти лікарні створюють під час сеансів арт-терапії.
— Арт-терапія — це лікування мистецтвом взагалі: малюванням, ліпкою, аплікацією, танцями, музикою, — пояснює лікар Тетяна Панібудьласка, 48 років. Вона зустрічає на вході до галереї. — Такі заняття допомагають пацієнтові емоційно розвантажитися. Коли людина малює, то виплескує на папір усе, що її хвилює. Раніше я намагалася розшифрувати малюнки: що який колір означає, чому це намалювали саме так. Потім зрозуміла, що то зайве. Бо малюнки змінюються відповідно до настрою і стану людини. Не так суттєво, що вони означають. Головне, щоб процес творчості дарував пацієнтові позитивні емоції. Вони необхідні для одужання.
Ідемо довгим коридором, на стінах висять картини. На одних із дверей оголошення: "Заняття у музичних класах о 12.00".
— У Європі арт-терапія існує з 1920-х. У нас вона довго не розвивалася, бо в радянські часи до лікарень садили навіть здорових людей для "прочистки мізків", а про те, щоб когось лікувати, не йшлося, — каже Тетяна, коли входимо до її кабінету. — 2006 року ми провели аукціон "Арт-міст", на якому продавали картини відомих художників. Зібрали тоді 212 тисяч гривень. На ці гроші закупили фарби, папір, їздили різними лікарнями України — проводили там заняття. Вчили місцевих лікарів самостійно влаштовувати такі сеанси.
Цьогоріч наприкінці травня "Касталія" також провела подібний аукціон. Виставили 30 полотен, 70% із них продали.
Лікарка дістає з шафи малюнки хворих.
— Ці роботи показували на виставці, яка нещодавно закінчилася. Приходило багато студентів медичних та мистецьких вузів. Подібні виставки відкриті для всіх. Хочемо, щоб люди не боялися психіатричних лікарень. Існує стереотип, нібито тут за кожним кущем сидить псих із сокирою, який тільки й чекає нагоди на когось кинутися. А насправді буйних мало. Тут перебувають люди з певними проблемами.
Сеанси арт-терапії проводять індивідуально й у групах.
— Збираємо хворих у кімнаті й пропонуємо помалювати. Хтось погоджується, хтось — ні. Нікого не змушуємо. Київські пацієнти до такого вже звикли, а от у невеликих містечках для людей це — свято. Є багато методик арт-терапії. Можна пропонувати пацієнтам тему, на яку вони малюватимуть, просити малювати приємними й неприємними їм кольорами, вимальовувати певні почуття. Коли йду на заняття, не знаю ще, що робитиму. Орієнтуюся на місці, залежно від того, який настрій у людей.
Показує малюнок, на якому чорними фарбами намальовано котів.
— Це зробила надто депресивна бабуся Марія з лікарні у Глевасі під Києвом. Я довго вмовляла її намалювати щось. Вона постійно відказувала: "Ну що мені малювати, як у житті все погано?". Потім питаю, чи є в неї хтось, кого вона любить. У бабці одразу очі загорілися, каже: "Кіт Кірюша. Люблю його, але ж така він сволота. Якось прийшов додому з кішкою і малими кошенятами. Довелося усіх до себе взяти. Тепер віддаю їм останню їжу". Марія взялася малювати все котяче сімейство. А потім подякувала за те, що ми її вперше за два місяці змусили усміхатися.
Ну що мені малювати, як у житті все погано?
На наступних декількох листочках намальовано комікси.
— В одному з інтернатів працювала з групою хлопчиків, — пояснює Тетяна Панібудьласка. — Вони запропонували намалювати комікси про своє життя в лікарні. От зобразили, що їм забороняють багато дивитися телевізор. А тут намалювали кабінет їхнього лікаря, з вікна якого летять метелики.
4 
35413
Коментарі
1