— Софія Яблонська у мандрах ніколи не розлучалася з гуцульською лялькою і "Кобзарем" Тараса Шевченка, — розповідає Лідія Лихач, 56 років, директорка видавництва "Родовід".
У київській галереї "Возіанов" презентували фотоальбом "Теура. Софія Яблонська".
У 1930-х цю галичанку називали найвідомішою мандрівницею світу.
— В будь-якого культурного народу про таку постать уже був би фільм, серіал, товсті біографії. Про неї розповідали б у школах. — каже письменниця Оксана Забужко, 58 років. Написала передмову до фотоальбому. — Софія Яблонська поїхала по світу з фотоапаратом і камерою за рік до того, як німкеня Лені Ріфеншталь вирушила знімати в Ісландію. Це може бути перша жінка-оператор у ХХ столітті. З Китаю, Індокитаю, інших екзотичних країн вона привезла документальні фільми. Жінки тоді самостійно не подорожували, почали лише з кінця 1970-х. А ця галицька дівчина у 20 років кидає свій ведмежий закуток і їде спочатку до Парижа, потім — у далекі краї. Завдяки Софії Яблонській Україна може безвізово прописатися в Європі.
Софія Яблонська народилася 1907-го в селі, яке зараз має назву Тарасів, Пустомильського району на Львівщині. Її батько — православний священик, в Першу світову виїхав з Австро-Угорщини до Росії, був москвофілом. Софія повернулася на Галичину, в 20 років емігрувала до Франції. В Парижі вчилася знімати документальне кіно. Як фотокореспондент побувала у Марокко, інших африканських країнах, була на Шри-Ланці, в Індокитаї, Австралії, Північній Америці.
15 років прожила в Китаї. Вивчала місцеву культуру. Натомість пригощала китайців українськими стравами. Займалася дизайном одягу. Зі своїм чоловіком французом Жаном Уденом народили трьох синів.
У галереї "Возіанов" до 21 листопада можна побачити особисті речі Софії Яблонської.
Це сукні, кімоно, фотоальбом, улюблена лялька. 37 знімків із мандрівок.
Усі речі з Франції привезла її онука Наталі Уден, 52 роки. В Україну вона приїхала вперше. Розповідає, що українська мандрівниця побудувала для себе унікальний будинок. Поєднала китайський і український стилі.
— Нагадував пагоду, а всередині — українська піч. Також вона працювала архітекторкою, проектувала вілли. Гадаю, це справило на мене вплив, бо я теж стала архітекторкою. Бабуся загинула в автокатастрофі, коли мені було п'ять років. Я майже її не пам'ятаю. Але зараз відкриваю її для себе, пишаюся, — каже пані Наталі.
— Ми познайомилися з Наталі Уден, щоб купити права на перевидання книжок Яблонської, — говорить дослідниця Вероніка Гоменюк, 26 років. — Виявилося, що в неї вдома фантастичний архів фотографій бабусі, який ніхто не бачив. Яблонська запам'яталася на Галичині як письменниця. А її здобуток репортера-мандрівника був невідомий. Подобаються її жіночі портрети з екзотичних країн. Зрозуміло, що вона мала потоваришувати з моделлю, знайти спільну мову. Багато жінок є оголеними до пояса, в племенах тоді не носили одягу. А змусили їх прикрити груди місіонери. І це, до речі, сприяло поширенню хвороб, бо тіло пітніло і бактерії в одязі розмножувалися. Теурою українку назвали на тихоокеанському острові Бора-Бора. Тубільці спочатку її не сприймали, була для них страшною білою жінкою. Софія пожила на острові, повчилася мови, стала своєю. Теура — це птах з дуже гарним червоним пір'ям.
Фотоальбом "Теура. Софія Яблонська" також презентували в Парижі французькою мовою.
До кінця листопада у видавництві "Родовід" вийдуть ще три книжки з її подорожніми нотатками. Це "Чар Марока", "З країни рижу та опію" (риж — рис на галицькому діалекті. — ГПУ) про Індокитай, "Далекі обрії" про навколосвітню подорож.
4 
35413
Коментарі