Поляк Марек Гласко вибрав роль бунтівника й емігранта

Через кінематографічну зовнішність його називали "польським Джеймсом Діном". Через схильність до адюльтерів, скандалів, пиятик його називали "польським Єсеніним". Через лаконічний і "приземлений" стиль його оповідань і повістей, який завжди залишав глибокі підтексти, його називали "польським Гемінґвеєм". Згодом рання і, як подейкують, самогубча смерть у 35-річному віці перетворить вічного вигнанця і бунтівника Марека Гласка (1934–1969) на справжню легенду польської літератури. Письменник прийняв надто велику дозу снодійного й алкоголю.

Існує в культурі вельми дивне визначення "проклятий поет". Часто-густо в це визначення вкладають принципову асоціальність, ламання усталених норм і різного роду антирежимність — від неприйняття літературної традиції до ненависті до влади. Надто багата на "проклятих" польська література ХХ століття. Один із них — автор пронизливих оповідань про любов, жорстокість і самотність Марек Гласко поспішав жити, вибравши для себе роль бунтівника, емігранта й аутсайдера.

Однак за його біографією криється феноменальний художник, здатний відтворити найдрібніші емоційні нюанси, влучно кількома штрихами передати атмосферу події та місця, залишаючи читачеві цілу гаму присмаків і посмаків. Його нарочита брутальність є зворотною стороною ніжності, а в плеканні світоглядної безвиході криється якась дитинна надія. Навіть пишучи про функціонерів комуністичної Польщі у блискучій мемуарній повісті "Гарні двадцятирічні" (1966), Гласко не виносить прямолінійних вироків системі. Вистачить просто написати правду, хоча завдання це є найскладнішим.

Книжки варто писати тільки тоді, коли перетнув останню межу сорому; писання є річчю інтимнішою за ліжко

Письменник дотримувався, здавалося б, тривіального кредо: "писати так, як живеться, і жити так, як пишеться". І це руйнувало межу між літературною вигадкою та життям. Його оповідання легко ставали правдивими чорно-білими фільмами, де любов неодмінно програвала, а самотність ставала ще глибшою. Він вніс у прозу небачену досі відвертість і ставився до літератури як до найсерйознішої речі: "Книжки варто писати тільки тоді, коли перетнув останню межу сорому; писання є річчю інтимнішою за ліжко".

Марек Гласко жив і помер як легенда. Але по-справжньому легендарними стали його твори, без яких неможлива польська проза кінця ХХ століття.

×