У столичному Музеї українського мистецтва показали 180 картин народної художниці з Полісся Марії Примаченко. Виставку приурочили до 100-річчя від дня її народження.
О шостій вечора чоловік у сірому костюмі на середину зали виносить чорно-білу фотокартку художниці. Біля неї ставить три вази з квітами. Йде до невеличких засклених вітрин, де виставлені глиняні та дерев"яні тарелі художниці. Протирає їх від пилу.
— Марія спробувала глину пізно, — розповідає. — Потім дивувалася, що не взялася за неї раніше. Розписувала тарелі, керамічні, дерев"яні вироби. Малювала акрилом та сумішшю фарб, яку винайшла сама.
На великому екрані показують фільм про Примаченко.
Художниця Неллі Юсупова фотографує картини на цифровий фотоапарат. Каже, вони надихнули її на творчість.
— Із малюнків фантастичних звірів я зробила серію глиняних звірят. Вони подібні до тих, яких малювала Марія. Їх покажу 26 грудня у Спілці художників, — розповідає жінка російською.
До Юсупової підходить фотограф Роман Кирилов. Каже, що по телебаченню бачить її частіше, ніж у житті.
— Чому це ти не бачиш? — дивується жінка. — Я по всіх таких виставках ходжу. Це мені як віддушина.
Працівниця музею Олена Шестакова роздивляється картини з птахами та квітами. Говорить, це улюблена її тема.
— 1967-го Марія Примаченко подарувала мені картину. На ній намальований рожевий птах. У нашому музеї зберігають 650 її картин. Я сама їх збирала. Їздила до Марії в село. Сама вона не любила кудись виїжджати. Раз була на своїй виставці в Москві, та ще раз — у Києві, коли їй вручали Народного художника. Я завжди бачила її за малюнком і дивувалася, як вона встигала скільки створити. Адже в селі треба і корову випасти та подоїти, і город посадити, і в дворі лад навести. В останні роки вона мало ходила, перенесла кілька операцій на ногах, пересувалася на милицях, але продовжувала малювати.
Шестакова каже, що Примаченко жила скромно. У її маленькій хатині протікав дах. Тішиться, що Міністерство культури виділило кошти, аби вдягнути картини в нові рамки.
— Роботи старенькі. Окремі картини намальовані синькою, цей колір вицвів. Найстарші полотна — із 30-х років минулого століття. До них підпускаємо лише реставраторів, бо папір сиплеться. Тому працювати треба обережно, аби не втратити ці шедеври.
2 
35413
Коментарі