— Трактор на екрані для українського кіно — це як "Прибуття потяга" братів Люм'єр. Вважають, що з цієї картини французів народився кінематограф, — розповідає Станіслав Мензелевський, 35 років, керівник науково-програмного відділу Довженко-Центру. Тут у Музеї кіно триває виставка "ВУФКУ. Втрачене і віднайдене". Присвячена Всеукраїнському фотокіноуправлінню. Воно у 1920-ті сформувало успішну українську кіноіндустрію. На площі 1,5 тис. кв. м представили 500 експонатів і кадри з 50 стрічок.
— ВУФКУ активно змагалося за ринки в СРСР, — продовжує Мензелевський. — Російська кіноіндустрія створювала неконкурентні умови. Давала 10 своїх фільмів, брала три українські. Тому управління продавало вітчизняні картини за кордоном, від Праги до Токіо й Латинської Америки. ВУФКУ залучає до створення фільмів іноземців. 1926-го з Туреччини приїжджає режисер Ертугрул Мухсін-Бей. Знімає "Спартак" про повстання римських гладіаторів. Працевлаштовують німецьких операторів. Українські режисери Олександр Довженко і Дзига Вертов їдуть у Європу. Показують фільми на всесвітніх виставках. У журналі "Кіно" є комікс, як "Тараса Бульбу" знімали б в різних країнах. У Голлівуді це була б романтична комедія. У Франції — абстрактне геометричне кіно. У ВУФКУ вийшов соціальний і національний фільм. А в Совкіно — шароварна картинка, де українці співають і танцюють на тлі хат під солом'яними стріхами. Це стане реальністю в 1930-х, коли Сталін почне знімати мюзикли. І Україна вже не буде із сучасною міською культурою, а перетвориться на фольклорний додаток Москви.
2 
35413
Коментарі