Дім молитви

— У домі Кьоршнера збираються зробити дім молитви для румунських баптистів, — каже нічний сторож до Віндіша біля млину. — Оті в малих капелюхах — то баптисти. Вони зойкають під час молитви. А їхні жінки стогнуть, немовби в ліжку, коли співають церковних пісень. Їм вибалушуються очі, як моєму псові.

Нічний сторож шепоче, хоч на березі ставу стоять лише Віндіш із псом. Він задивляється в ніч, чи бува не наближається тінь, яка все чує й бачить.

— У них самі лиш брати і сестри, — розповідає він. — У святкові дні вони злягаються. Без розбору, хто кого знайде в темряві.

Нічний сторож спостерігає за водяним щуром. Щур кричить дитячим голосом і тікає в очерет. Пес не слухає шепотіння нічного сторожа. Він стоїть на березі й гавкає на щура.

— Вони займаються цим у домі молитви на килимі, — каже нічний сторож. — Тому в них так багато дітей.

Від води у ставку і шепотіння нічного сторожа Віндіш відчуває в носі та скронях палючий, солоний нежить. А на язику Віндіша — дірка від подиву й мовчання.

— Ця релігія походить з Америки, — розповідає нічний сторож. Віндіш дихає крізь солоний нежить. — Тобто з-за океану.

— Диявол пройде і по воді, — каже нічний сторож. — Сам диявол сидить у них. Мій пес їх ненавидить. Завжди на них гавкає. Собаки відчувають диявола.

Дірка на язику Віндіша поволі заростає.

— Кьоршнер завжди розповідав, — каже Віндіш, — що в Америці правлять євреї.

— Так, — погоджується нічний сторож. — Євреї псують цей світ. Євреї та жінки.

Віндіш потакує. Він думає про Амалію. "Щосуботи, коли вона приїздить додому, — міркує він, — я стежу, як, ідучи, вона залишає сліди".

Нічний сторож їсть третє зелене яблуко. У кишені його піджака повно зелених яблук.

— Це точно про німецьких жінок, — каже Віндіш. — Кьоршнер теж про це писав. Найгірша баба звідси все ще більше варта, ніж найкраща тамтешня.

Віндіш спостерігає за хмарами.

— Баби там одягаються за найновішою модою, — каже він. — Вони раді бігати по вулиці голяка. Уже зі школи діти читають журнали з голими жінками, пише Кьоршнер.

Нічний сторож перебирає зелені яблука у своїй кишені. Випльовує шматок яблука.

— Від цих дощів фрукти стають червивими, — каже він.

Пес лиже виплюнутий шматок яблука і з"їдає хробака.

— Усе це літо якесь підозріле, — каже Віндіш. — Моя дружина щодня підмітає подвір"я. Акації сохнуть. На нашому подвір"ї їх немає. У румунів на подвір"ї росте аж три. І взагалі ще не голі. А на нашому подвір"ї щодня падає жовте листя, як із десяти дерев. Дружина не знає, звідки береться стільки листя. Ще ніколи в нас не було так багато листя на подвір"ї.

— Його приносить вітер, — пояснює нічний сторож.

Віндіш зачиняє двері млина.

— Але ж вітру нема, — каже він.

Нічний сторож розчепірює пальці в повітрі.

— Вітер є завжди, навіть коли його не відчуваєш.

— У Німеччині також посеред року висихають ліси, — каже Віндіш. — Мені про це Кьоршнер писав. Він дивиться на широке, низьке небо. — Вони осіли у Штутґарті. Руді мешкає в іншому місці. Кьоршнер не пише де. Кьоршнер із дружиною отримали трикімнатну квартиру за розподілом. Мають кухню з м"яким куточком і ванну із дзеркальними стінами.

Нічний сторож заходиться сміхом.

— Хто в цьому віці ще має бажання на голяса дивитися у дзеркало.

— Меблі вони отримали в подарунок від багатих сусідів, — каже Віндіш. — А крім того, ще телевізор. Біля них мешкає незаміжня жінка. Примхлива старушенція, пише Кьоршнер, вона не їсть м"яса. Казала, що якби з"їла, то вмерла б.

— Як сир у маслі катаються, — каже нічний сторож. — А приїхали б до Румунії, то жерли б усе.

— У Кьоршнера непогана пенсія, — каже Віндіш. — Його дружина працює в домі для літніх людей. Їх там добре годують. Коли в котрогось зі стариганів день народження, вони влаштовують танці.

Нічний сторож сміється.

— Мені воно якраз було б у жилу, — каже він. — Смачна їжа та кілька молоденьких жіночок. — Він кусає яблуко і білі кісточки падають йому на одяг. — Не знаю, не можу наважитись і подати анкету.

Віндіш бачить, як час застиг на обличчі сторожа. Віндіш бачить кінець на щоках сторожа і те, що нічний сторож залишиться тут, навіть коли кінець прийде. Віндіш дивиться на траву. У нього черевики білі від муки.

— Коли зробиш перший крок, — каже він, — далі все відбувається саме собою.

Нічний сторож зітхає.

— Для самотньої людини важкувато, — каже він. — Формальності затягуються, а ми старішаємо, а не молодшаємо.

Віндіш кладе руку на штанину. Рука холодна, стегно тепле.

Кьоршнер пише, щоб ми брали з собою кришталь. Шовку й білизни брати не треба. Там цього добра повно. Хутро дороге. Хутро й окуляри

— Тут буде дедалі гірше, — каже він. — У нас забирають курей, яйця. У нас навіть кукурудзу забирають, яка ще не виросла. І дім заберуть у тебе, й обійстя.

Місяць у повні. Віндіш чує, як щури заходять у воду.

— Я чую вітер, — каже він. — Кістки в мене ниють. Зараз піде дощ.

Пес стоїть біля копиці й гавкає.

— Вітер з долини не принесе дощу, — каже нічний сторож, — лише хмари і пил.

— Можливо, буде буря, — каже Віндіш. — Знову позбиває плоди з дерев.

Висить місяць із червоною поволокою.

— А Руді? — питає нічний сторож.

— Відпочиває, — відповідає Віндіш. Він чує, як від брехні червоніють йому щоки. — У Німеччині зі склом зовсім не так, як тут. Кьоршнер пише, щоб ми брали з собою кришталь. Порцеляну і пір"я для подушок теж. Шовку і білизни брати не треба, пише він. Там цього добра повно. Хутро дороге. Хутро й окуляри.

Віндіш кусає стебельце трави.

— На початку там непросто, — каже Віндіш.

Нічний сторож длубається нігтем у корінному зубі.

— Всюди працювати треба, — каже він.

Віндіш нанизує травинку на вказівний палець.

— З одним лише важко, пише Кьоршнер. Це хвороба, відома нам ще з війни. Туга за домом.

Нічний сторож тримає в долоні яблуко.

— А я би й не тужив. Там же ж усюди німці.

Віндіш зав"язує вузол на стеблині.

— Там більше чужинців, аніж тут, пише Кьоршнер. Особливо швидко розмножуються турки та негри, — каже Віндіш.

Віндіш встромляє стебельце трави між зуби. Стебельце холодне. І ясна холодні. Віндіш тримає небо в роті. Вітер і нічне небо. Стебельце ламається між зубів.

Переклад із німецької Тадея Шангри

×