Столичний театр ім. Франка інсценував "Кайдашеву сім"ю", повість Івана Нечуя-Левицького, що побачила світ рівно 130 років тому. Прем"єра вистави відбулася минулої суботи, постановка Петра Ільченка.
Роль Кайдашихи майстерно виконала Наталя Сумська, 51 рік. Вона знайшла для своєї героїні характерну репліку — коротке "хі-хі", що означає все на світі — від іронії до розгубленості. Оте "хі-хі" вигулькує завжди несподівано, і зал вибухає сміхом та оплесками. Чудовий епізод, коли Кайдашиха злазить із печі. Власне, самої її ми ще не бачимо, видно лише босі ноги, які довго намагаються намацати точку опори на припічку.
Володимир Коляда грає Кайдаша. Вони з Кайдашихою гарна пара — особливо, коли співають. Омелько — з тих, що здаються вічними. Не вгадаєш, сорок йому років чи сімдесят. При цьому дивно, що він непристойно багато п"є. Так п"ють у наших найпримітивніших водевілях. У Нечуя-Левицького герой теж п"є, але зазирніть у книжку — там не описано поглинання горілки, як то є на сцені. Кайдаш у автора п"є як мусульманин — уночі, коли Бог не бачить. У повісті докладно це описано: він іде до церкви на вечірню, потім його заворожує призахідне сонце, і лиш після цього його тягне до шинку. Це змушує думати, що Омелько — не банальний пияк, а стихійний релігійний містик. Можливо, в ньому сидить трагічне передчуття загибелі роду. Та й повість — саме про це, а не про те, що пишуть на горілчаних наклейках — про алкоголь, шкідливий у надмірних дозах.
Не вгадаєш, сорок йому років чи сімдесят
До речі, в спектаклі актори плутають слова "шкодливий" і "шкідливий". Нібито дрібниця, але таких дрібниць чимало, і вони відчутно віддаляють інсценізацію від культурної першооснови. Скажімо, Лаврін (Назар Задніпровський) так вишукано жестикулює, ніби він цими руками не ячмінь косить, а диригує симфонічним оркестром. До честі актора слід сказати, що епізод знайомства з Мелашкою (Анжеліка Савченко) вони проводять блискуче. Узагалі ж, вистава нерівна, місцями старанно опрацьована, а часто збивається на недбалу легковажність. Приміром, до Кайдаша приходить кум, й із нього сиплеться полова, бо все це діється в жнива. Похвальна точність! Але ось показують весілля Мотрі й Карпа. В автора сказано: "гуляли чотири дні". У виставі натомість — весільний обряд із піснями (чомусь іноді галичанськими, хоча Кайдаші й не звідти). Таких приблизностей тут вистачає. У залі це майже не викликає опору, публіка щаслива. Вона звикла, що їй Україну показують із тою самою приблизністю, з якою робиться другосортне голлівудське кіно про самураїв.
4 
35413
Коментарі