50-річний іранський режисер Могсен Магмальбаф очолював журі 37-го Міжнародного кінофестивалю "Молодість" у Києві. Він — автор 23 повнометражних фільмів, член журі минулорічного Венеціанського кінофестивалю. На Батьківщині в Ірані роботи цього режисера заборонені. Магмальбаф не сприймає релігійний екстремізм. Знімати він почав після того, як чотири роки відсидів у в" язниці за напад на поліцейського.
У кінотеатрі "Київ" режисер переглядає стрічку бразилійки Сандри Коґут "Мутум". Поряд — жінка із зібраним на тім" ї чорним волоссям. Пара одягнута в темні костюми.
— Це моя дружина Мезієх, — киває режисер.
38-річна Мезієх теж знімає кіно. 2000-го створила фільм "Як я стала жінкою", була асистентом чоловіка у 6 картинах. 26-річна Саміра, старша донька Магмальбафа, у кіно з підліткового віку. Її двічі нагороджували на Каннському кінофестивалі як наймолодшого режисера. Перший фільм молодшої дочки Магмальбафа, 17-річної Хану "Будда помер від сорому" відзначили в Римі, Сан-Себастьяні та Монреалі. Його син Майсам працює фотографом і пише книги.
Магмальбаф приїхав до України вперше.
Бачили в Києві щось гідне екранізації?
— Ніде не був, крім готелю та кінотеатрів, — зізнається режисер.
Перед цим Могсен відвідав Узбекистан, Таджикистан і Казахстан.
Не довіряю професійним акторам
— Хочу більше дізнатися про пострадянські країни, — пояснює. — Україна живе між Сходом і Заходом. Це чудово! Ще мені сподобалася музика, яка лунала на відкритті фестивалю (київський етногурт "ДахаБраха". — "ГПУ").
Які фільми вам подобаються?
— Я люблю шведа Інґмара Берґмана, італійця Федеріко Фелліні, росіянина Андрія Тарковського, вашого Сергія Параджанова. Його кіно співзвучне моєму.
А сучасне кіно?
— Сьогодні двоє-троє молодиків на вечірці думають: "Як нам тут весело, давайте про це знімати кіно". Купують відеокамеру, і вже вони — режисери. Я таким кажу: подумайте більше над предметом фільму, знайдіть більше поезії та філософії.
На батьківщині в Ірані Магмальбаф востаннє був три роки тому.
— В Ірані зараз знову революція. Ми боремося за демократію, але поки її немає, — розповідає режисер. — За минулого президента (Мохаммада Хатамі, який підтримував демократичні реформи, 2005-го змінив неоконсерватор Махмуд Ахмадінеджад. — "ГПУ") було краще. Зараз упроваджується цензура. Тому я живу там, де знімаю кіно. По півроку мешкав в Індії, Франції, Афганістані. Зараз працюю в Таджикистані, неподалік Душанбе. Знімаю фільм про одну сім"ю.
Вам подобається, що ваша дружина й доньки — також режисерки?
— Я десять років навчав свою сім"ю кінематографу. Запрошую у свої експерименти багатьох талановитих людей. Найкращі актори — звичайні люди. Професійним акторам не довіряю.
Ви віруюча людина?
— Я народився в родині мусульман. Але фанатик перестає шукати правду. Бен Ладен і Джордж Буш убивають людей в ім"я Бога, тільки кожен — свого. Я вірю в Бога, але він ось тут, — кладе праву руку до серця.
Ваша бабуся казала, що ті, хто знімає кіно, потраплять до пекла.
— Моя бабуся була дуже хорошою людиною, я її любив. Але на неї надто вплинув іслам.
Ви — оптиміст?
— Якщо сприймати життя серйозно, можна засмутитися. Я зробив про це стрічку "Волання мурах". Її герой доходить висновку, що Бог створив цей світ як жарт.
У червоній залі починається показ фільму Магмальбафа "Велосипедист". Стрічка — про афганця Насима, який бере участь у 7-денному марафоні, щоб зібрати гроші на операцію хворій дружині. Фільм іде поза конкурсом. Зала — напівпорожня. Студентів, які просяться без квитка, білетерки не пускають.
1957, 29 травня — Могсен Магмальбаф народився в Тегерані
1964 — працював коридорним у готелі; до 17 років змінив 13 місць роботи
1974 — потрапив до в"язниці за напад на поліцейського
1982 — зняв перший фільм "Розкаяння Насуха"
1996 — відкрив власну кіношколу
2006 — входить до складу журі Венеціанського кінофестивалю
2007 — очолює журі кінофестивалю "Молодість" у Києві
2 
35413
Коментарі