Ексклюзиви
Пʼятниця, 23 листопада 2007 15:05

Друга історія

Я вже звик, що кожного разу, коли подорожую потягом, обов"язково натрапляю на балакучих бабусь, дідуників, що в деталях пам"ятають останні 50–60 років свого життя, свекрух із хитруватими невістками і подібних персонажів. Гарні жінки завжди сідають у сусідні купе.

Увійшовши цього разу до купе й побачивши біля вікна красиву шатенку, я негайно зазирнув у квиток, щоб перевірити, чи я, бува, не переплутав місце. Не переплутав.

— Це ж "Балкан-Експрес", так? — запитав я, все ще не наважуючись сісти.

Дівчина кивнула, як мені здалося, приязно і посміхнулася. Помилки не було. Невдовзі потяг рушив. Ми були в купе самі, вагон — напівпорожній. Я вийняв цигарки, запропонував їй. Вона подякувала, але видобула з торбинки власні. Підніс їй запальничку. Знав, що треба щось казати, якось зав"язати розмову. Але будь-який зачин видавався мені банальним і заздалегідь приреченим на неуспіх. Я завжди подорожував, утупивши очі в якусь книжку, щоб не бути втягнутим у розмову. Моє перше речення здивувало мене самого.

— Мій дідусь 48 років їздив цим маршрутом. Він був кондуктором, — її погляд видався мені підбадьорливим, і я продовжив. — Дуже пишався однією своєю історією. Він розповідав її двічі на рік, на Різдво та Великдень. То був такий собі ритуал. Він мав шафку, персональну, де тримав стару кондукторську сумку. Ми всі знали, що він звідти вийме, — вже пожовкле число "Голосу залізничника" за 1939 рік. Розгортає він, значить, це число, подає мені, і я починаю читати. Читаю одне оповідання, зате від початку до кінця. Пам"ятаю, що воно заповнювало передостанню сторінку. Автором оповідання був якийсь угорець. Власне кажучи, то й не оповідання було, а розділ із роману, але яка різниця. Автор розповідав про те, як він кілька годин пробалакав із якимось болгарським кондуктором, не знаючи при цьому ані слова по-болгарськи. Кондуктор цього взагалі не помітив. І угорець дуже пишався тим, як уміло він зіграв усю цю сцену і як годинами насолоджувався говірким болгарином.

Ми всі знали, що той кондуктор — мій дідусь. Знали й те, в якому саме місці — там, де дідусь описаний як "повненький болгарин із чорними вусами" — він пробурмоче, що тут угорець докинув від себе. Коли я закінчував читати, всі замовкали, дідусь запалював цигарку й аж після третьої затяжки розпочинав свою розповідь. Говорив повільно, вважав себе майстерним оповідачем, і ми щоразу шанобливо слухали. Мені справляло втіху помічати відмінності від його попередніх оповідей, нові подробиці, що виринали кожного наступного разу.

У цьому місці ввійшов кондуктор і ненадовго перервав історію. Коли він вийшов, я запитав жінку, чи не набрид уже їй. Вона лише похитала головою й поглядом заохотила мене продовжувати.

— Отож, дідусь загадково посміхався й викладав свою версію зустрічі з угорцем. Якось уночі проходив він коридором потяга на Стамбул, було вже за північ, пасажири похропували. Лише у вагоні першого класу курив пристойно вбраний добродій, "низенький, товстуватий, із рудою борідкою", — підкреслював дідусь, ніби бажаючи помститися за отого "повненького болгарина з чорними вусами". Я вже перевірив його квиток і збирався йти, — продовжував дідусь, — але тому явно хотілося поговорити, бо він затримав мене й запропонував цигарку. Запропонував по-болгарськи, це правда, але щось у його голосі все-таки було не болгарське. Цигарки були справді гарні, "з позолоченим мундштуком", такі тоді в наших краях не водилися. Виглядав на чоловіка тямущого і такого вже милого — посміхається мені, не сидиться йому на самоті. Та й мені самому сидіти не хочеться. Але коли ж я тільки по-болгарськи й трохи по-румунськи вмію, то про що нам говорити? Спробував я все-таки до нього болгарською — може, якраз знає, різні бувають люди. Звідки ви, питаю, пане, розумієте по-нашому? Та й за цигарку йому подякував. Той лиш кивнув щось там головою й поплескав мене дружньо по плечі. Уже тоді я розкусив, що він аніскілечки не розуміє по-нашому, тільки чогось не хоче зізнаватися. Його воля, кажу я собі, певно, боїться втратити моє товариство.

І тоді мені спало на думку, мені, — підкреслював дідусь, — прийшла гадка пійматися на його гачок. І почав я йому розповідати про все, що накипіло. Усе можна було цьому чоловікові сказати, бо ж він ані слова не розумів. Про армію я йому розповідав, про службу в потягах, про диваків, яких я тут зустрічав. Дуже гарно слухав той чоловік. Нам, болгарам, тільки подай перебивати й вигукувати: е-е, це ще що, я знаєш який випадок мав... Не даємо одне одному історію скінчити. А той пан очима у мене вп"явся і слова не зронить. В одному місці усміхнеться, в іншому кивне, час од часу муркне "так-так". Не завжди до речі, але я йому того не мав за зле. Вдавав, що вважаю його земляком, і йому було приємно. Усе йому міг сказати. Небагато є таких людей, яким можеш сказати все. А такого, як то кажуть, і вилаяти можеш, і поскаржитися йому — все прийме. Виходить, що найкраще люди можуть порозумітися тоді, коли взагалі одне одного не розуміють. І йому приємно, і мені, і нібито й дуримо себе обоє, а все-таки нам добре.

Дідусь явно захоплювався розповіддю, якщо доходило до демонстрування двох металевих ґудзиків (про це й угорець згадував у своєму оповіданні). Він завжди носив їх із собою, і вони були йому найдорожчою пам"яткою. То єдине, що зосталося йому від батька, вбитого під час Балканських воєн десь у цих краях.

Дідусь майже не пам"ятав батька і дуже дорожив тими двома ґудзиками. Ніколи з ними не розлучався. Показав їх іноземцеві, а той собі почав підкидати їх у руці й сміятися. Для нього то були просто собі ґудзики. Тут дідусь не витримав і розплакався, як мала дитина — це згідно з розповіддю угорця. А згідно з версією дідуся, він лише глянув на нього з презирством і негайно відібрав ґудзики. Замалим не дійшло до бійки, — вів далі дідусь. — Так я йому йнявся розповідати, аж сам забув, що він нічого не розуміє. Втрапив у пастку, яку сам підклав. Потім стало мені прикро, що я так грубо з ним обійшовся. Попросив пробачення, але вже не був певен, чи він мене розуміє. Колись ніби й не було всіх тих наших мов, ми їх відкладали набік і чудово одне одного розуміли. А тепер кожен ставить свою мову перед собою, як мур — щоб, не дай Боже, нічого через нього не перелетіло. Ми попрощалися по-людськи, але й дотепер мені якось прикро.

Найкраще люди можуть порозумітися тоді, коли взагалі одне одного не розуміють

Таку-то історію мій дідусь розповідав лише по святах, двічі на рік, на Різдво й Великдень. Інших свят він не визнавав. Той чоловік дійсно виявився іноземцем, та ще й яким — угорцем! — вигукував дідусь. Для нього угорці через їхню мову були найбільшими іноземцями. А ще й до того виявився письменником.

Після того випадку дідусь ще 30 років їздив потягами, але так йому й не вдалося вдруге зустріти того добродія. Так само, як не вдалося вдруге з кимось так мило побалакати, — казав він. І на завершення історії, перш ніж промовити "на здоров"я", дідусь виголошував речення, яке всі присутні за столом уже могли хором продекламувати напам"ять: "Бачите, що значить мова. Він думав, що мене обдурює, бо на самоті йому не сиділося. Я думав, що його обдурюю, бо й мені самому бути не хотілося. А мова взяла та й обдурила нас обох. Але так приємно мені ще ніколи не було".

Отак казав наприкінці мій дідусь, колишній кондуктор, і гукав "на здоров"я".

Жінка напроти мене продовжувала дивитися на мене очікуюче, ніби не хотіла, щоб історія закінчувалася. Я сприйняв її погляд як комплімент — ніколи не вмів і анекдот як слід розповісти, а цього разу, здається, вдалося. Пауза усе-таки видалася мені незручно довгою. Ми запалили цигарки. І враз вона несподівано простягнула мені руку й сказала:

— My name is Kathrin. I don"t know your language but it was a great story.

(Мене звати Катрін. Я не знаю вашої мови, але це була чудова історія.)

Зараз ви читаєте новину «Друга історія». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1385
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода