Ексклюзиви
Четвер, 21 жовтня 2021 06:35

"Досі відчуваю провину за вибір актора на головну роль у "Бумбараші"

Кінорежисер Микола Рашеєв передбачив ДНР і Зеленського

Сім фільмів на кіностудії Олександра Довженка зняв Микола Рашеєв. 86‑річним помер 5 жовтня. У київському видавництві "Наірі" вийшла автобіографія режисера "Внутрішній емігрант. Записки склеротика". Містить спогади про дитинство, зйомки, колег по кіно.

— Це ніби великий пригодницький роман, — каже кінознавець та режисер Стані­слав Битюцький. — Микола Рашеєв народився в Києві. Дитинство пройшло під час Другої світової. Навчався в школі біля Євбазу. Це єврейський базар, працював у районі сучасної площі Перемоги. Півтора року прожив у Сибіру. Після повернення навчався в московському ВДІКу. Потім працював на кіностудії Довженка. Всупереч усьому знімав неймовірні фільми. Подорожував Європою, коли це практично було неможливо. Товаришував із болгарськими дисидентами. Приємно здивувало, що книжка делікатна. Автор ні про кого не говорить погано.

Мюзикл Рашеєва "Маленький шкільний оркестр" заборонили одразу після виходу 1968‑го. Пролежав на полиці 42 роки.

— Дивно, "Камінний хрест" Леоніда Осики ви­йшов того ж року. Не був заборонений. Хоча критикував дійсність, — продовжує Битюцький. — Натомість знищили всі копії "Маленького шкільного оркестру". Мабуть, вважали недопустимим показувати вільних патлатих музикантів. У 2000‑х негатив фільму знайшов кінознавець Євгеній Марголіт. Родом із Луганська, зараз працює в російському кінофонді. Зробив електронну копію картини. Частина все одно чорно-біла, бо знімали на чутливу плівку. Дуже рекомендую подивитися. В цій стрічці такий красивий Київ.

Та головним хітом Рашеєва вважають "Бумбараш". Фільм не втратив актуальності й зараз. Коли передивлявся, то навіть знаходив там паралелі з ДНР. Жителі села так само проголошують нібито свою республіку.

Події фільму "Бумбараш" розгортаються на тлі громадянської війни в Росії. Рядовий Бумбараш повертається з австрійського полону в село, де вважали його загиблим. Відмовляється вступати в лави Червоної армії, переховується на сіновалі та в лісі. Закоханий в односельчанку Варю, яка вийшла заміж за іншого.

— Досі відчуваю провину за вибір актора на головну роль у "Бумбараші", — розповідав Микола Рашеєв на презентації своєї книжки влітку. — Її втілив Валерій Золотухін. Але пробувався Михайло Кононов. Навіть почали з ним зйомки. Це симпатичний простий хлопець. Золотухін провалив проби. Але був хитрий. Покликав мене на свій виступ у церковному хорі.

"Бумбараш" затаврували як "знущання над ідеалами революції". Проте це було замовлення центрального телебачення, тож фільм показали.

Мав страшенний успіх. Святкували, багато пили. Коли протверезіли, спитали, що ж пишуть глядачі. Тоді замість рейтингів і соцмереж були листи. Виявилося, що в них всі просили вислати тексти пісень. Спочатку засмутився. Буцімто нічого більше їх не цікавить. А потім подумав, що це добре. В піснях був той самий важливий сенс ­усієї картини. Дехто взагалі називає музику внутрішнім сюжетом. Його не можна описати словами. Викликає настрій і почуття.

Книжку почав писати 2001 ро­ку. В Болгарії порадили. Кажуть, що мемуари пишуть склеротики. Мій батько 14 років був ворогом народу. Я хотів розказати про ті часи. Прискіпливо його допитував, доводив до сліз.

"Внутрішній емігрант" — таке прізвисько було в Михайла Булгакова. А в мене — на кіностудії Довженка. До 1973 року на ній панувала напівбогемна розслаблена атмосфера. Ціла когорта знаменитих поетів, зокрема Іван Драч, працювали в сценарній майстерні. Робили оригінальні українські стрічки. Потім різко посилився контроль КГБ. Вони навіть не приховували, що стежать. З моїх фільмів вирізали так багато, що боляче й згадувати.

Найбільше показував абсурдність радянської системи в "Королі і капуста" за романом О. Генрі. До речі, якщо проводити паралелі з Україною, у цій стрічці герой Миколи Караченцова заспівав пісеньку та став президентом.

Фільм "Яблуко на долоні" був єдиним, який зняв не на замовлення центрального телебачення. Тоді був такий собі сірий кардинал ЦК КПРС Михайло Суслов. Дав наказ: "Зв'яжіться з українцями та спитайте, з якою метою роблять такий фільм". А за три дні помер. Ніхто не міг зрозуміти, що ж такого забороненого побачив у "Яблуці на долоні". Очевидно, пояснити вже не міг.

Остання стрічка Михайла Рашеєва — "Оберіг" 1990‑го. Створений за мотивами роману Володимира Дрозда "Самотній вовк". Головний герой родом із далекого поліського села, живе в Києві. Деградує, піднімаючись сходами партійної кар'єри.

— Це мій фільм-попередження, — продовжує Рашеєв. — У 1990‑х подивився навкруги. На те, як змінюється суспільство. Якась метушня, частішає пристосуванство. Подумав — чого веселитися? Зняв стрічку за законами жанру жахів. Було важко знайти фінансування. Компанія, що цим займалася, збанкрутіла. З прокатом так само не пощастило, бо з розпадом Союзу його фактично не було. Пройшло пару показів у кіноклубах і все.

Зараз ви читаєте новину «"Досі відчуваю провину за вибір актора на головну роль у "Бумбараші"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі