З Богданом Ступкою, 66 років, художнім керівником театру імені Франка, ми зустрілися 20 грудня.
Графік щільний — зранку Ступка дивився репетицію "Кайдашевої сім"ї", увечері грав Льва Толстого, а наступного ранку летів на "Мосфільм". Ще в театральному університеті він веде акторський курс. З цього й почали бесіду — яким для Богдана Сильвестровича був 2007-й.
— Рік почався тим, що мої студенти-першокурсники вперше вийшли на сцену театру імені Франка. То був лише залік з акторської майстерності. Але в кінці року вони вже вийшли в справжньому спектаклі франківців — "Весілля Фігаро", вони там танцюють. Ми вагалися, чи дозволяти їм це. Вважається, що студентів треба до певного часу берегти від контакту з дорослим театром. Бо раптом хтось закохається абощо, це ж у театрі буває. Та й важко працювати поруч з професіоналами. Однак балетмейстер Павло Івлюшкін — дивовижний чоловік, він може змусити танцювати, кого хочеш: людину, верблюда, навіть мишу! І студенти в нього всі закохалися.
Тобто, сталося те, чого ви боялися?
— Але ж це на користь. Такої театральної практики можна лиш побажати — на початку другого курсу вийти на велику сцену. Не всім так щастить. Це — ніби іспит, але особливий. Колись я теж складав іспит з танцю, та я його просто не пам"ятаю. А вони запам"ятають. Перед прем"єрою всі тремтіли — перед екзаменом так не тремтять. А потім отримали шалені аплодисменти публіки.
Це теж небезпечна спокуса для початківця?
— Сцена — не проста річ. Де межа між початківцем і професіоналом? Тут потрібна практика. І вони її отримують у "Весіллі Фігаро". Недавно вони цілий тиждень були в Польщі, куди запросив відомий кінорежисер Кшиштоф Зануссі. Він у нас перед тим ставив "Маленькі подружні злочини". Провів майстер-клас для наших студентів і запросив їх усіх, 25 душ, до Польщі, розквартирував у своєму маєтку. Вони дивилися спектаклі у Варшаві, зустрічалися зі студентами Вищої театральної школи, показували, що самі вміють. Це корисно — не балакати про мистецтво, а бути в ньому. Наступного року ми обміняємось досвідом зі студентами Школи-студії МХАТу.
А ще вони працювали над "Чайкою" Чехова. Це складно, але чим складніше, тим цікавіше. Діти повинні рости на хорошому матеріалі. Далі буде "Вій" і "Страшна помста" Гоголя.
А що 2007-го робили ви як актор?
— Майже те саме, що й мої студенти — грав у Гоголя, Чехова. Вісім місяців знімався в "Тарасі Бульбі". Дякуючи Богу, вижив. А завтра лечу до Москви грати Лебедєва у фільмі Вадима Дубровицького за п"єсою Чехова "Іванов". Останні зйомки 23–24 грудня. Також цього року у фільмі Кіри Муратової "Два в одному" була моя прем"єра. Ще ми перенесли з Молодого театру на нашу сцену виставу "Лев і Левиця". Це бенефіс нашої актриси Поліни Лазової. Там граю Льва Толстого.
Критики кажуть, що Толстой був не такий, яким ви його граєте.
— Їм видніше, вони ж його знали особисто!
На початку року ви нагадували штангіста, який хоче взяти рекордну вагу. Казали, що таким чином хочете відчути в собі Тараса Бульбу.
— Гоголь писав, що Бульба двадцятипудовий — 320 кілограмів. Така людина неможлива, вона не могла б ходити, але мені треба було це відчути. Я комплексував, почувався надто легким, навіть їв більше, щоб хоч пика була ширша. А коли відіграв — скинув цей тягар.
Уже бачили відзнятий матеріал?
— Ні. Ніколи не дивлюсь, доки фільм не готовий. Є актори, які дивляться. А мені це заважає. Довіряюся режисерові. Мені може не сподобатися якийсь епізод — але ж я не знаю цілого задуму, це видно після змонтування картини. У кінці січня буде озвучення фільму, тоді й подивлюся.
2 
35413
Коментарі