— У перший день Майдану жив у готелі в центрі Києва, — каже ізраїльський музикант Марк Еліяху, 36 років. — Початок революції нагадував велике святкування. Відчував сильну енергію людей, які хочуть свободи й дорослішають. 2018-го прекрасно бачити, що нація розкрилась, як квітка. Усюди усміхаються люди, серед них бути приємно.
Марк Еліяху виступив на фестивалі "Джаз Коктебель" в Чорноморську на Одещині. Він — майстер гри на східній скрипці кеменче, що подібна до лютні. Народився в Дагестані. 16-річним переїхав до столиці Азербайджану Баку, аби навчитися грати на кеменче. На це його надихнув виступ місцевого віртуоза Габіля Алієва.
Після репатріації в Ізраїль записав перший сольний альбом "Голоси Юдеї". Зі своїм ансамблем гастролює по всьому світу.
— У творчості поєдную східний і західний підходи до музики, — розповідає Марк. — Коли був маленьким, ми переїжджали з різних будинків, міст, країн. Урешті опинилися в Ізраїлі. Мене виховували в європейській класичній музичній традиції. Моя мати — піаністка. Тому я ріс у радянській системі освіти: постійна щоденна практика у грі. Устиг побачити різні стилі й види музики. Зараз займаюсь електронікою на своєму комп'ютері та граю на скрипці.
Ізраїль — місце, куди емігрують люди зі всього світу. Привносять свою культуру. Усі вони змішуються і створюють щось нове, взаємовпливають. Кожен сучасний музикант — як бібліотека музики. Ще століття тому люди жили у власній специфічній культурі. Зараз світ глобалізується. На нас впливають інтернет, телебачення, радіо. Утворюються нові поєднання і в джазі, і в східній музиці, і новій класиці.
Чи відчуваєте себе транслятором культурної традиції свого народу, адже граєте на народному інструменті?
— Коли граю, не думаю про традиції. Я не позиціоную себе як представника Азії. Відчуваю лише танець. Музика не має кордонів. Медіа давно їх стерли. Думаю, це добре. Ми отримуємо чужий пережитий досвід, щоб зробити з нього щось інше. І це нове для наступного покоління може стати вже традиційним. Моцарт теж свого часу був своєрідною зіркою поп-музики, а сьогодні це — класика.
Ви гастролюєте по всьому світу. Який із виступів запам'ятався найбільше?
— Два тижні тому грав у турецькому Стамбулі. Туди приїхали мої прихильники з Ірану, Сирії, Іраку — тих країн, куди я не зможу поїхати через політичну ситуацію. Я був вражений зустріти їх.
Маю мало часу, щоб розібратися, хто мої фанати. Стежу за аудиторією в соцмережах. Більшість — молоді, активні люди 18–24 років. Понад 60 відсотків — жінки. Чудово бачити, як нова генерація сприймає те, що я роблю. Це не поп- або електронна музика, це щось глибше і органічніше. Сучасна молодь має більше пристрасті до чогось справжнього, не пластмасового.
Українські музиканти мають бути обережними з вибором місця для гастролів. Чи є щось подібне в Ізраїлі?
— Як музикант із країни, що конфліктує з сусідом, маю що сказати з цього приводу. Мене запрошували виступати в Саудівську Аравію, Катар, навіть Іран. Для мене приїхати в місце, де триває конфлікт, — велика честь. Тому що люди не винні у війнах, які створили політики. Якщо хтось з Сектору Гази запросить мене, я поїду й туди. Можливо, це буде найкращий день у моєму житті. Бо я відчуваю, що наші сусіди-палестинці дуже схожі на нас, ізраїльтян. Ми їмо однакову їжу й дихаємо одним повітрям. Культурно близькі. Природно, що притягуємося, мов магніт. Це добре для музикантів — у місці конфлікту дарувати людям мистецтво. Бо це створює майбутню платформу для поновлення комунікації. Я знаю, що є багато зв'язків у людей з України і Росії. Шлюби, спільні діти. Так само і в нас — в Ізраїлю з Палестиною. Ці тоненькі зв'язки треба зберегти заради майбутнього миру.
Фестиваль "Джаз Коктебель" відвідало 35 тис. осіб.
8 
35413
Коментарі