Серед найкращих вистав 2018 року називають драму "Погані дороги"
У Незалежному театрі "Сцена 6" п'єсу Наталії Ворожбит "Погані дороги" постановила 36-річна Тамара Трунова. Драма основується на документальних історіях, записаних у прифронтовій зоні на Донбасі, ще коли Ворожбит збирала матеріали для сценарію фільму "Кіборги".
П'єсу створено на замовлення лондонського театру Royal Сourt, де її побачили в листопаді 2017 року. Українська прем'єра відбулася майже за рік.
Британська преса, поміж іншого, зазначала, що в цій драмі передано "особливу інтимність війни". Це шість жіночих історій, пов'язаних із війною на Донбасі. Історії документальні, одначе, як кожен справжній документ, мають своєрідну художню переконливість. Кожна з них вражає "неймовірністю непридуманого".
Над сценографією працював художник Юрій Ларіонов. Він розділив зал і сцену високими ґратами, як у зоопарку. На тих ґратах і довкола них метушаться людиноподібні (чи мавпоподібні) істоти. Втім, тут немає зневаги до персонажів, лише констатація: вони такі, бо такими
їх (нас) робить війна. Вся вистава – це постійне коливання між дитиною та звіром у душі людини. Все тут – гримуча суміш рівнопотужних стихій, війни і любові. Любові – як основного інстинкту, що не дає нам пропасти.
Язик не повертається назвати спектакль хорошим – краще сказати, що він справжній.
Гріх назвати "Погані дороги" річчю антивоєнною – бо тут проникнення в суть нашої реальності радше філософське, а не публіцистичне. Видовище не умиротворяє душу, але викликає захоплення тим, як чисто і чесно усе це зроблено режисером і акторами.
Набираючи виконавців для проекту, провели кастинг, через який пройшли понад сотню артистів. У виставі зайнято півтора десятка. Це, зокрема, Вікторія Авдєєнко та Римма Зюбіна з Молодого театру, Акмал Гурєзов і Андрій Ісаєнко з Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, а також Валерія Ходос, Христина Синельник, Віталій Ажнов та інші.
Всі ці актори добре відомі, й не лише столичній публіці. Та в цій виставі декого з них ми відкриваємо для себе заново. Скажімо, Акмал Гурєзов, у чиїх акторських можливостях і раніше не було сумнівів, тут ніби подвоїв свої таланти. А якщо хтось бачив Андрія Ісаєнка в "Кіборгах", у "Поганих дорогах" йому важко буде повірити, що це той самий артист.
При читанні п'єса здавалася надто оповідною, навіть іноді надміру монологічною, й не уявлялося, як цей текст можна зробити сценічним. Трунова розв'язала цю проблему блискуче. Кожна з шести новел зроблена по-своєму, і щоразу важко вгадати, яким способом будуть зроблені наступні епізоди, бо там є все – гротеск, клоунада, низький натуралізм і висока трагедія.
А вищий пілотаж у тім, що все це тримається в цілості завдяки "оповідності" – тобто завдяки саме тому елементові, що здавався несценічним. Вистава має відчутно романну структуру. Все, що тут відбувається, вам хочеться переказувати, як книжку, і то не будь-яку, а рівня "Інтернату" Сергія Жадана. Це порівняння невипадкове, адже сюжет роману Жадана також рухається по розбитих дорогах війни. І хоч ви добре знаєте, що театр переказати неможливо, – а все одно хочеться переказувати.
Після прем'єри в Royal Сourt британці назвали Наталію Ворожбит українською Сарою Кейн – п'єси цієї англійки густо замішані на темі насилля, смерті й сексу. Тим часом Тамару Трунову після київської прем'єри "Поганих доріг" хтось із колег назвав українським Ларсом фон Трієром (данський кінорежисер та сценарист, якого називають провокативним за надмірно реалістичні сцени сексу та насилля. У його стрічках багато гнітючої атмосфери. – Країна).
Втім, Трунова не вписується в певні тематичні чи стильові рамки і пробує себе в різному матеріалі. В її доробку є все – від абсурдистської комедії до оперних вистав. А режисерським дебютом Тамари була казка "Пасажир у валізі" – про те, як пінгвіни намагалися потрапити на Ноїв ковчег. Ця постановка отримала "Київську пектораль" 2011 року в номінації "Найкраща дитяча вистава".
4 
35413
Коментарі