Казки Галі Ткачук начебто створені спеціально для того, щоб читати їх уголос дітям. Звісно, якщо хочете, щоб вони виросли дотепними й балакучими. А також уміли небанально побудувати фразу і додумати несподівану думку. Не мова, а мед з дікалоном, хоч на якому рівні розбирай на атоми, – від будови слова до речення, замовлянь і дрібки чаклунства. Ці тексти можна гордо співати, а не соромливо бубоніти під ніс. Шкода, що часто доводиться переривати читання й лізти в Google, щоб відповісти на запитання малечі. От ви знаєте, що таке апейрон? Поґуґліть та й собі здивуйтеся. А ще освіжіть свої знання про таблицю Піфагора, байки Езопа, закон Архімеда й теорему Фалеса. Пригодиться. Апейрон і теореми Фалеса в Галі продають у магазині разом із чорними оливками у зелених банках, зеленими оливками у білих банках та дерев'яними ґудзиками. Це я оголосив увесь асортимент крамниці "Каппадокія", де працює ворона Васса. В обігу – нерозмінні монети, які після купівлі самі повертаються до кишені покупця.
Варто прочитати й поґуґлити перед лекцією, і слава всезнайка серед дітей – мої вже виросли, я знаю, – вам гарантована. І все лише завдяки дитячій казочці "Вечірні крамниці вулиці Волоської", назва якої натякає, що йдеться все ж не про Грецію, а про Київ. А точніше – про київські чари. Галині чудеса цілком природно розташовані на Подолі, Софійській площі чи Лисій горі. Хай цей Київ чомусь і населений не людьми, а казковими воронами-модницями, говіркими білками, котами-хуліганами і котами-журналістами, голубом Сергієнком, відьмою Юлею (жодної політики), червоним півнем Пантелеймоном. Хоча сама по собі Галя – подільська дитина і вулицю Волоську в назву винесла цілком виправдано. І в попередніх її книжках, починаючи з першої прозової повісті "Славка" 2006-го, без Подолу, особливо без Поштової площі, Річкового вокзалу та фунікулеру, було не обійтися.
"Своєю", для аватарок, тваринкою рудої авторки звично вважають білку. Тому казкова білка Рататоск тут іноді разюче схожа на Галину. Може, це й не входило в авторський задум, але деякі задерикуваті коти-злодюжки мені після книжки стали нагадувати певних молодих поетів. Сподіваюся, про Рататоск і скандинавський міф творення ви вже теж почитали.
Оце наповнення "дитячих" казочок дуже ерудитськими або й езотеричними детальками нагадує про часи, коли казка стала дорослим жанром. Їй віддавали належне цілком дорослі читачі Ернста Теодора Амадея Гофмана, Вільгельма Гауффа, братів ґрімм. А вкоріненість "Вечірніх крамниць" у київський простір наводить на думку про Андерсена, казки якого міцно тримаються реалій Данії того часу. Мені з дитинства муляло: "Як це – собака з очима, наче кругла вежа. Як це уявити? Вони великі? Наскільки?" Аж доки мені показали ту круглу вежу в Копенгагені й пояснили, що за часів великого казкаря це була найбільша будівля данської столиці. Сподіваюся, колись київські екскурсоводи так само водитимуть витріщак вулицею Волоською, розповідатимуть про чарівні вечірні крамниці за текстом Галини Ткачук. А для наочності показуватимуть указками на Ґете-інститут і кав'ярню Kaffa за рогом.
Сама ж історія проста й невимушена. Про вкрадені гастролерами київські чари і про те, як без них неможливо жити в Києві, про щасливе їх повернення товаришами. І що злодії не такі й чудовиська, просто життя в них не склалося. А відьмам де ж іще бути, як не в Києві.
2 
35413
Коментарі