103 незалежних театри працюють у Києві. У Харкові – таких 80. Інша річ – якість їхніх вистав. Іноді здається, що молодим немає що казати, але хочеться привернути увагу. Та з часом кількість переросте у змістовність.

Шекспірівського "Річарда ІІІ" у київському театрі "Золоті ворота" поставила австрійська режисерка. Там усі ролі грають жінки. П'ять років тому важко було уявити, що хтось із Європи працюватиме з малою українською трупою.

Керівник цього театру 32-річний Станіслав Жирков запрошує режисерів із різних міст і країн. Має всі шанси вийти на європейський рівень. У виставі 28-річного Івана Уривського "Фрекен Юлія" за Августом Стріндбергом яскраво зіграла одна з кращих акторок Віталіна Біблів. Режисер трохи змістив основну лінію п'єси. Це вже не мелодрама про графську доньку і лакея, який її спокусив. А історія пристрасті.

Вистава Тамари Трунової "Як двоє бідних румунів польською розмовляли" за п'єсою Дороти Масловської – вдалий треш (напрямок сучасного мистецтва, де використовують вульгарність і заштампованість для пародіювання масової культури. – Країна). Це рідкість на вітчизняній сцені. Усе витримано на межі фолу. Багато брутальних, екстравагантних речей. Але не позбавлених сенсу. Місцями смішно, нерозумно, грубо. Все, як у житті.

У жовтні помер режисер Едуард Митницький. Заснований ним Театр на лівому березі в останні роки переживав не найкращі часи, але залишався одним із найцікавіших колективів. Відмова Тамари Трунової від посади директора і перемога Стані­слава Жиркова – несподіваний прецедент. Перша – талановитий та успішний режисер, другий – умілий менеджер. Вони однодумці й працювали разом, тому вирішили йти до керівництва театру однією командою. Давати прогнози, якою саме буде політика в Театрі на лівому березі, передчасно, треба почекати перших результатів.

Юлія П'ЯТЕЦЬКА, 52 роки, театральний оглядач журналу "ШО"

Наш театр, як усе мистецтво й Україна загалом, залишає подвійне враження. З одного боку, відбуваються точкові перетворення, розвиваються незалежні театри, все голосніше заявляють про себе талановиті режисери. Але для прориву цього недостатньо. На підмостках досі домінують консерватизм і популізм, потурання смакам невибагливої публіки.

Найкращими столичними виставами минулого року вважаю "Землю" Давида Петросяна за однойменною повістю Ольги Кобилянської в театрі Івана Франка й "Орестею" Іллі Мощіцького за мотивами античних міфів і трагедій Есхіла й Евріпіда, спільний проект театру "Мізантроп" і Театру на Подолі. Показово, що середній вік постановників не перевищує 30 років.

Хочеться відзначити Дикий театр за безстрашну критику українського націонал-радикалізму у виставі "Кицюня" за п'єсою ірландця Мартіна Макдонаха "Лейтенант з острова Інішмор" (розповідає про лідера угруповання ірландської визвольної армії, який починає мстити за вбивство свого кота. – Країна) і режисера Тамару Трунову – за постійний, хоч і не завжди вдалий творчий пошук.

У виставі "Фрекен Юлія" кожен жест, рух, інтонація – не просто так. У режисера Івана Уривського все продумано, виважено, підтримано рефренами, вплетено в загальний задум. Постановка не має усіх тих вад, що стали нормою в сучасному українському театрі. Актори не зриваються на безглуздий крик, драма позбавлена комічних обертонів на потребу публіки, образна система гармонійна й несуперечлива.

Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ, 53 роки, літературознавець

×