Ексклюзиви
Пʼятниця, 10 квітня 2015 17:59

"Не знаєте віршів Антонича? Ай-яй-яй, як негарно! Українці?"

Уперше публікуємо фрагмент із нового драматичного твору Леся Подерв'янського "Ваша Галя балувана". 

– Це кіноісторія про прекрасну Галю, українську якудзу і Дао для широкого кола читачів із почуттям гумору, які розуміють (при) значення обсценної лексики, – зазначають упорядники книжки. Повнометражна комедія-екшн увійде до найповнішого видання творів Леся Подерв'янського "Африка, сни", що в березні вийде в київському видавництві "Наш Формат"

  Лесь ПОДЕРВ’ЯНСЬКИЙ, 62 роки, художник і письменник. Народився у Києві в родині художника Сергія Подерв’янського й мистецтво­знавця Людмили Міляєвої. Закінчив Київський художній інститут за спеціальністю ”живопис”. 1977-го пішов до армії, там почав писати. Автор понад 50 сатиричних п’єс із нецензурною лексикою й неформальною подачею. Разом із режисером Андрієм Крітенком поставили спектаклі за п’єсами ”Павлік Морозов” і ”Сни Васіліси Єгоровни”. 28 лютого 2015 року відбулася прем’єра СМС-опери ”Звірі”. Член Спілки художників України з 1980-го. Свої картини виставляв у США, Канаді, Швеції, Німеччині. Багато творів є у закордонних колекціях. 2000 року полотно ”Воїн, смерть і диявол” у Нью-Йорку придбав актор і режисер Вуді Аллен. У грудні позаторік запропонував ввести Майдан до Конституції України: ”Коли збирається якась там кількість народу, вона має право викликати будь-якого підараса на Майдан, і хай звітує. Це абсолютно відповідає національним традиціям, тому що саме так була побудована Запорізька Січ”. Живе й працює у Києві. Займається східними бойовими мистецтвами. Офіційно був тричі одружений. Має дочку Анастасію й онука Тимура
Лесь ПОДЕРВ’ЯНСЬКИЙ, 62 роки, художник і письменник. Народився у Києві в родині художника Сергія Подерв’янського й мистецтво­знавця Людмили Міляєвої. Закінчив Київський художній інститут за спеціальністю ”живопис”. 1977-го пішов до армії, там почав писати. Автор понад 50 сатиричних п’єс із нецензурною лексикою й неформальною подачею. Разом із режисером Андрієм Крітенком поставили спектаклі за п’єсами ”Павлік Морозов” і ”Сни Васіліси Єгоровни”. 28 лютого 2015 року відбулася прем’єра СМС-опери ”Звірі”. Член Спілки художників України з 1980-го. Свої картини виставляв у США, Канаді, Швеції, Німеччині. Багато творів є у закордонних колекціях. 2000 року полотно ”Воїн, смерть і диявол” у Нью-Йорку придбав актор і режисер Вуді Аллен. У грудні позаторік запропонував ввести Майдан до Конституції України: ”Коли збирається якась там кількість народу, вона має право викликати будь-якого підараса на Майдан, і хай звітує. Це абсолютно відповідає національним традиціям, тому що саме так була побудована Запорізька Січ”. Живе й працює у Києві. Займається східними бойовими мистецтвами. Офіційно був тричі одружений. Має дочку Анастасію й онука Тимура

Село Крамаренки. Украинские пейзажи: хатки, сады, река, поля, холмы. Утро.

Серая муха Параска вылетела в окно и набрала высоту.

С точки зрения летящей мухи мир был прекрасен. Эта благословенная страна называлась "Украина". И там было все, что положено: белые хатки, тополя, вишневі садки, голубые реки, змеями выползающие из зеленых холмов, гуси, коровы, свиньи… И люди тоже (вертолeтная съeмка).

Голос за кадром:

"Дура я, дура, – думала сіра муха Параска, – так нашару по голові получить. І за шо?! Шо ото тіко мужського поту нанюхалась. І чого я вопще повелась на його? Всі мужики – казли, мама правду казали. Всьо-таки, як не крути, нічого ліпшого од гавна немає. Но тут, канешна, можуть бути варіянти. Я, вопще, общєственні сральні на автобусних остановках більше люблю. Хоча там кугутня, буває, газетами больно п… здиться. Но воно дєло того стоє. Ріск – благородноє дєло. Хто не ріскує – той гавна нє кушає. Хотя моя подружка Люцилія, та каже, що хто не ріскує – той на ліпучці не сидить. Но она вопще нарвана. Трупи любить, сучка! Каже, що їсти гамно січас совсєм нє прікольно. У них тусовка – та вопще вся на трупах сидить. Нє, ну я в шокє! Ну, вони городські, канешна, но всьо равно! Оп-па-аа!"

12. Экст. Село Крамаренки. Двор Матильды. Утро.

Параска спикировала на гавно в свинарнике, во дворе хаты Матильды. Хата – здоровенный дом с похабными башенками, балкончиками и прочей по… бенью вроде химер и русалок. А еще всякие хозяйственные пристройки. Вместе – смесь навоза, дорогих духов и дешевой мистики.

Возле свинарника дрались Анжела и Вероника. Это были две девчонки пэтэушного вида, одна из них – та, что постарше, таскала младшую за волосы, а та вопила и ругалась противными словами, типа "ти, виварка вонюча" и "шоб ти здохла".

На просторном крыльце сидела Матильда Опанасивна, еще нестарая красивая женщина. Она любовалась тинейджерской дракой, успевая в то же время красить ногти алым лаком, временами кокетливо показывая себе в зеркало кончик языка. На еe шее, как бусы, висела змея – кораловый аспид по имени Шерон.

Упитанные свиньи в загоне с интересом прислушивались к девичьим визгам. Девчонки тем временем совсем раздухарились: одна из них вырвала у другой переливающийся всеми цветами радуги легкомысленный девичий мобильник и бросила его в свинский загон, где он тут же исчез в пасти одной из хрюшек. Старшая сестричка тут же скрутила две дули и, вращая ими возле глаз, носилась с победными криками: "А ось, дивись, як рак дивиться!", – бегала вокруг матери, пытаясь увернуться от младшей, стремящейся плюнуть в обидчицу.

Мать ласково пыталась их образумить.

– Анжела, Вєроніка, – ворковала она, – припиніть, бо обох в коморі зачиню. Он Галька прийде, то їй патли хоч всі можете повиривать.

– А чого ви, мамо, їй таку мобілку козирну купили, а мені таке гімно?! – спросила Анжела.

– Та цитьте ви! Як будете такі дурні, то й будете всю жизнь, як Галька, в ризових чоботах кізяки місить, – прикрикнула на дочерей Матильда.

В калитку вошла Галя. Она одета в обычные сельские драные шмотки и ведет за руль неопределенного цвета велосипед.

– Та шо ви, мамо, таке кажете! Я оно на стіліста в Київ поїду учиться, в Інстітут культури – а Анжелка на візажиста чи на кріейтора, – сказала Вероника.

Галя посмотрела на сестeр, кротко улыбнулась, повязала косынку, фартук, порубала гарбузы свиньям, почесала их за ушами. Накормила гусей, кур, кроликов. Вероника продолжала:

 

– То як вивчимося, то сначала будем працювати в Києві по спеціальності, а потом вийдем заміж – я за бізнесмена, а Анжелка за продюсера, а потом будемо гарних пісень співать і запишемо альбом.

Хосе Игнасио – кабан, сожравший мобильник, прислушивался к попсовым мелодиям из своего живота. По голой ноге Матильды скользила змея, сползая к щиколотке своей хозяйки и обвивая еe как браслет. А Вероника не унималась:

– Ілі групу з дівок організуєм, назовьом красіво, тіпа "Самки" і будем заніматься шоу-бізнесом, і поєдєм в Хєльсінкі на фестіваль.

– Аякже! Чекають вас там, в Хєльсінкі. – Матильда глянула на падчерицу. Вскочила, напустила строгости:

– Де ти вештаєшся? Худоба не нагодована, кролям тре трави накосить, а вона десь лазить по підрах, горобцям дулі дає у хворточку.

– Та ви не переживайте, мамо, я все зроблю. – Галя опустилась на колени перед Матильдой и сняла с еe ноги змею:

– Іди до мене, моя киця, – сказала Галя, погладила Шерон и ткнула мордой в блюдечко с молоком.

– Худобу нагодуєш, – сказала Матильда. – Подвір'я підметеш, перебереш гречку, скупаєш і вичешеш кота.

Про кота она сказала потому, что он только что попался ей на глаза – здоровенная и наглая чeрная тварь появилась на крыльце. "Всевидящее око" в золотом треугольнике болталось на алой ленточке, обвивавшей жирную шею.

Голос за кадром:

– Тіки спробуй мене скупати, – думав кіт Маркіз, – я тобі тада обізатєльно в твої ризові сапоги насцю.

Мимо Галиных кирзовых сапог проползла змея Шерон.

– А ще – поробиш зачіски дівчатам і зробиш їм мейк-ап, – сказала Матильда.

– А навіщо? Ми і так гарні! – пропищали сeстры.

Матильда вынула из кармана свернутую бумажку и помахала ею над головой:

– А от прочитайте!

Анжела и Вероника прыгнули на мать, как кошки, бумажка порвалась, – одной из половинок увлекся кот, к другой подбирался здоровенный гусь, но Галя их спасла, соединила вместе и подчeркнуто иронично, c завываниями в стиле актeрской техники театра Франко прочитала:

– Телеканал "Ти і Я" шукає нові обличчя! Оголошуємо конкурс на посаду телеведучої молодіжних програм. На кастінг запрошуються симпатичні, незакомплексовані дівчата віком від 17 років.

Девчонки застыли в хищных позах. Кот облизнулся. Матильда высовывала кончик языка, любуясь собой в зеркало. В зеркале отразился бимер, проезжающий по улице. Хосе Игнасио прислушивался к мелодиям из своего живота, внимательно провожая взглядом серебристый бимер, барахтающийся в украинском чернозeме. Из машины тоже доносилась музыка.

Кабан смотрел на авто снизу.

Голос за кадром:

– Машини вопще схожі на кабанів, – думав кабан Хосе Ігнасіо. – І в них, і в нас всередині музика однаково грає. І ми, і вони в грязюці вовтузимося. От тільки таких жлобів, як в них, у нас всередині немає. Але оп'ять-таки, коли ці жлоби з машин вилазять, вони на нас тоже похожі. Виходить, що те, що зсередини з тебе вилазить, на тебе похоже, і снаружи тоже похоже. Ну, єслі так єщо трошки порассуждать, то точно дурдом світе…

Пока Хосе Игнасио рассуждал, змея скользила мимо свинского загона, кроличьих клеток, цветов в огороде – и вот Шерон уже показалась на дороге, чуть было не угодив под колeса бимера. Рука Ли Фан Чу ловко схватила еe в последний момент.

– Іди додому, "киця", – прошептал он, слегка шлепнул змею по башке, дунул на неe и пустил в огород.

Ли Фан Чу посмотрел на дом Матильды. Набежавшая тучка изменила освещение, на мгновение дом показался устрашающим. Ещe миг – тучка ушла, видение рассеялось, дом снова выглядел как обычно.

… Киев. Зал Оябуна. День.

Это было странное аскетическое пространство. Белые стены, расчлененные на сегменты темным деревом, вверху темный потолок с выступающими деревянными балками. Вдоль всей задней стены помост из такого же темного дерева, какие-то странные свитки на стенах. Если бы не портрет Махна на центральной стене и рушники на окнах,  то в общем – Япония.

За полупрозрачной темной ширмой, отгораживающей часть помоста, просматривался силуэт сидящего мужчины. Это был оябун украинской якудзы. Здоровенный молодой японец с холодным самурайским лицом торчал в углу. Его звали Хуяма.

 

Вове и Адику было неуютно, они неуклюже топтались и шарили руками в карманах, когда низкий голос из-за ширмы сказал:

– Ти пам'ятаєш другу строфу вірша "Кам'яні строфи" Антонича, Хуямо?

Навпаки, у твому серці мужній спокій,

Гордо й твердо піднесеш на небо гострий зір,

Аж у тишині безмовній та глибокій

Градом стріл спливуть на землю мільйони зір, – ответил восточный амбал Хуяма, декламируя украинские стихи с японским акцентом.

– Як це правильно сказано, Хуямо, – продолжал голос. – Подумай над цими рядками. Це справжня краса.

– Хо, сенсей, – сказал Хуяма и почтительно поклонился в сторону ширмы и опять скульптурно застыл в своем углу.

– А шо ви там стоїте, хлопці, – прозвучал ласково голос из-за ширмы, – Підходьте ближче. Отак. Чого відмовчуєтесь? Вам шо, не подобається ця строфа?

Парни чувствовали себя полными идиотами. "А х… й его знает!" – было написано на их жирных тушках.

– Я не наполягаю, – раздался низкий хриплый голос из-за ширмы. – Ви можете прочитати те, шо вам подобається.

Но Вова и Адик только еще больше вспотели от этого предложения.

– Не знаєте віршів Антонича? Ай-яй-яй, як негарно! Українці?

Никаких сомнений в этнической принадлежности наших героев у всех, кто на них смотрел, не возникало. Правда, сами они никогда раньше об этом не задумывались. Сам вопрос казался им диким.

– Це недобре, хлопці, – сказал голос, и после паузы: – Ви привезли свідка?

– Ми знайшли його, оябун-сан, – сказал Адик. – Але там один казьол попався…

– Я його сам на куски порву, – сказал Вова.

Но голос оябуна перебил его:

– Де вона?

Никакого внятного ответа он не получил. Правда, Адик, в предчувствии неприятностей, успел пискнуть:

– Сенсей, ми з Вовою всьо почистим, карочє, чіста-канкрєтна…

Усталый голос оябуна пресек жалкое трепыхание:

– Не клацай зубами, Хуямо, ти заважаєш мені думати. І ці двоє теж мені заважають. Прибери їх.

Хуяма с видимым удовольствием все исполнил. Просто смотреть приятно. Потому что перед тем, как убить двух дегенератов, он технично, как в учебном фильме по джиу-джитсу, переломал им руки и ноги, а чтобы отправить их на тот свет, потребовалось всего два легких точечных удара: один получил в переносицу, а другой – в сердце.

Адик и Вова лежали в неудобных позах под вертикальным чeрным свитком. Белый дракон с золотым тризубом в когтистых лапах резвился на нем. Точно такой же, только чeрный, охранял вход в помещение с другой стороны двери.

– Танок смерті, – сказал оябун. – Навіщо людині жити на світі, коли вона не вміє навіть прочитати вірша… Ти не побив моєї порцеляни, Хуямо?

– Іє, сенсей, – сказал Хуяма, что по-японски означает "нет".

Он хлопнул в ладоши, и два холуя тут же за ноги вытащили трупы из помещения.

І мовчатимуть уста під синій неба смерк,

Мов статуя з каменю, холодна та німа,

Бо є тільки безвість, і є тільки смерть,

І нічого більш нема, – сказал оябун.

Зараз ви читаєте новину «"Не знаєте віршів Антонича? Ай-яй-яй, як негарно! Українці?"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 799
Голосування Як знизити смертність на дорогах?
  • Радикально збільшити штрафи за усі порушення ПДР
  • За п'яне кермування відбирати водійське посвідчення довічно
  • Зменшити дозволену швидкість у містах до 50 км/год
  • Запровадити відеофіксацію на завантажених дорогах
  • Повернути ДАІ
  • Відремонтувати дороги
  • Засуджувати до великих тюремних строків
  • Свій варіант у коментарях
Переглянути