У Музеї історії Києва триває виставка Андрія Ревенка "Деревина: друге життя". Художник розповідає про скульптуру "Безіменний пеньок"

Цей розмальований у золотий, червоний, зелений та синій кольори пеньок я знайшов біля дверей одного підприємства в Борисполі. Його використовували як підставку. Я проходив повз нього кілька тижнів. Зрештою забрав до майстерні і розмалював акрилом.

Дивився на цей пеньок і думав: скільки ж він усього бачив. Згадував своє дитинство, школу. Ставало сумно, бо цього не повернеш. Думав, що не хочу, аби і цей шмат дерева просто зник.

 

Мене вразило інтерв'ю з одним художником. Він розповів, що в його майстерні залишилися шматки матеріалів. Він їх збирався викинути, але передумав. Зібрав докупи на постамент і підписав: "Ми залишилися жити". Я розчулився. Так старі пеньки, підгнилі колоди і шматки деревини почав перетворювати на арт-об'єкти.

Кайфував від роботи з деревом. Найбільше подобалося обробляти його бензопилою. Починаючи, не знав, яким буде результат. "Безіменний пеньок" – різнобарвний. Я хотів, аби він був помітним.

Виставка "Деревина: друге життя" – про повернення. Ніби новий старт для забутого.

Учора на виставку приходили дві літні жінки. Я їм розповідав, що ці дерева – відголоси минулого. А розмалювавши, я дав їм шанс на майбутнє. На їхніх очах виступили сльози. Не знаю, чи згадали молодість, чи замислилися про час загалом. Та це й неважливо. Головне – змусити їх відчувати.

Створювати експонати мені допомагали близько десятка людей, не митців. Хлопцю, який підвозив мене вантажівкою, запропонував знімати відео до виставки. Обробляти шматки деревини, обтесувати й обрізати їх допомагав безробітний, який якось напідпитку зайшов у майстерню. Мені здалося, що в ті моменти цим людям потрібна була мистецька терапія.

На виставці безперервно грає 50-секундна композиція німецького музиканта Нільса Фрама. Вона не набридає.

Розфарбований пеньок із Борис­поля – найяскравіше втілення основної ідеї: дати життя чомусь старому, мінімально змінюючи його.

 

Тема другого шансу у мистецтві набирає обертів. Мисткиня з Броварів Жанна Кадирова робила проект "Секонд хенд". Майструвала сукні з кахельних плиток занедбаних будівель – фабрик, мануфактур. Використала плитку з автостанції у Чорнобильській зоні. А американець Деніел Тернер (один із номінантів міжнародної премії Future Generation Art Prize 2019, нагороду започаткував Фонд Віктора Пінчука, переможець отримав $100 тис. – Країна) із металевих ліжок Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні виливав експонати проекту "ВКПЛ Балка 1, 2".

У житті є речі, втрачені назавжди. У мене з'явилася можливість їх повернути.

×