Прем"єр-міністр Юлія Тимошенко заявляє про змову оточення президента, правління НБУ та окремих комерційних банків задля отримання зиску від коливань обмінного курсу. Враховуючи те, що перед заявою курс долара на міжбанку сягав понад 9 грн, ці заяви потрапили на благодатний ґрунт.

Тимошенко наводить багато фактів. Та більшість із них перевірити не можна через те, що дані є банківською таємницею або з"являються із запізненням. Однак частина інформації доступна, і це може допомогти оцінити адекватність звинувачень.

Наприклад, прем"єрка каже: до кінця року потрібно було виділити майже 6 млрд грн на фінансування дефіциту бюджету, а Нацбанк купив цінних паперів уряду всього на 600 млн. Але якщо переглянемо цілком відкриту щотижневу статистику щодо облігацій внутрішньої державної позики, які перебувають в обігу за сумою основного боргу, то побачимо: у власності НБУ на початку листопада їх було на 29 млн, а на 22 грудня — вже на 8,5 млрд грн. Тобто головний банк країни надав навіть більше, ніж запрошені урядом 6 млрд.

НБУ надав навіть більше, ніж запрошені урядом 6 мільярдів

До речі, гіперінфляцію початку 1990-х в Україні спричинило фінансування уряду за допомогою "друкарського верстату", тобто емісії грошей Нацбанком для покриття дефіциту бюджету. Вимоги знову запустити цей механізм є вкрай поганим знаком. Саме тому в законі про НБУ чітко прописано: йому забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат державного бюджету України.

Інша версія Тимошенко така: коли вона пригрозила керівництву Нацбанку публічним викриттям "злочинного" рефінансування, то отримала відповідь — тоді уряд не одержить ані копійки грошей. Виходить, прем"єрка стверджує, що погоджувалася на "кришування" злочинних дій, якщо і бюджет з цього отримає певний зиск. Це нагадує старий радянський анекдот про те, що чиновник має сплачувати партійні внески з усіх своїх доходів включно з хабарами.

Справді, НБУ діє непрозоро й непослідовно. Принаймні з погляду зовнішніх спостерігачів. Є дані, інформацію про які він міг би оприлюднювати, не розкриваючи банківської таємниці. Водночас немає достатніх доказів, аби стверджувати: робиться це виключно зі злої волі керівництва Нацбанку. А тому заяви лишаться заявами.

×