У День соборності я ходив Софійською площею столиці й дивувався: усе, як і 20 років тому. Кілька ряжених "козачків", пара зациклених націоналістів із саморобними плакатами, фольклорні тітки у квітчастих хустках. Безплатні газети, агітки та райдуга безглуздих партійних прапорів.
Та й серед промовців знайомі обличчя. Ось відомий український поет-класик. Я його чув іще на перших мітингах Руху. Тоді він боровся за перебудову. Так само затято, як і 20 років до того таврував українських буржуазних націоналістів — Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюбу… Тепер гудить президента за премію від Патріарха Кирила.
Не відзначилася оригінальністю і Юлія Тимошенко. Єдине, на що спромоглася — закликати народ "на майдани". Питається: задля чого?
Я ще сподівався на виступ одного з лідерів податкового майдану Олександра Данилюка. Має ж бути в 30-річних якийсь креатив! Та коли він почав вигукувати "Слава Україні!", мені стало сумно, і я пішов.
На майдані Незалежності було ще сумніше. Зігнана тусовка складалася із сільської молоді петеушного типу та синюватого вигляду маргіналів. Безкінечні співи зі сцени — від "Україно, краю мій!" до "Моряк в развалочку сошёл на берег".
На Контрактовій площі Арсеній Яценюк складав із величезних пазлів карту України. Для повноти картинки не вистачало пісочниці.
А в палаці "Україна" "урочисті збори" проходили в кращих традиціях брежнєвських часів. Президент Янукович відзначився ще одним перлом пишномовства, коли говорив про "долання тимчасових труднощів ЗАРАЗИ втілення реформ".
Українська політика ніби спинилася в часі. Бо її носії продовжують ставитися до неї, як до шоу для юрби. Не розуміють, що народ уже має попит на іншу політику й інших лідерів. От і День соборності, слава Богу, відбули. Що там попереду?
Другого дня біля залізничного вокзалу в мене стрельнув цигарку худорлявий мужик сільської зовнішності.
— А ви не могли б допомогти нам трохи похмелитися, — канючив він. — Учора цілий день промерзли на майдані. Нам обіцяли по 100 гривень, але кинули, суки!
8 
35413
Коментарі