Координатор економічних програм Школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії Сергій Кисельов, 27 років, вважає, що значною мірою внаслідок корупції Україна має сьогодні неефективну модель економіки.

Чого більше у справі колишнього міністра транспорту Миколи Рудьковського — політики чи боротьби зі зловживанням службовим становищем?

— Звісно, тут може бути і політичний мотив. Але водночас є вірогідність, що дії Рудьковського справді можуть бути оцінені судом як зловживання службовим становищем. Кримінальний  кодекс передбачає за це до шести місяців арешту або два роки обмеження волі. Преса писала, що ця людина їздить на авто марки "Астон Мартін" вартістю майже мільйон гривень, живе в елітному селищі в будинку площею 300–400 квадратних метрів і вартістю до десяти мільйонів гривень. А в податковій декларації вказує, що заробила 2006 року 173,3 тисячі.

До речі, нині переважно говорять про поїздку Рудьковського в Париж. Але ж згадаймо ще одну гучну історію: його дзвінки нашим дипломатам в Австрію, Норвегію та Болгарію з вимогою надати візи туркменським опозиціонерам. Тоді це спричинило дипломатичний скандал. І тут також можна говорити про ймовірність перевищення Рудьковським службових повноважень або ж і зловживання ними.

Якби Соцпартія мала б нині міцніші політичні позиції, правосуддя змогло б до нього добратися?

— У випадку із тими дзвінками щодо Рудьковського провели службове розслідування. Результатів ніяких. Оце і є відповіддю на запитання. Соцпартія тоді мала міцні політичні позиції.

Справа Рудьковського може налякати когось із високопоставлених корупціонерів?

— Якщо влада переконає всіх, що це не політичне замовлення, а справді боротьба зі зловживанням службовим становищем — то так.

Чи можна у вищих ешелонах української влади знайти людей, які не беруть хабарів і не зловживають службовим становищем?

— Хотілося б вірити. Але надто помітно, що часто наші високопосадовці витрачають грошей значно більше, ніж офіційно заробляють. Тому важливим є дієвий механізм контролю за доходами й витратами держслужбовців. Перша і друга категорії держслужбовців — це починаючи від голови облдержадміністрації, керівників служб Секретаріату президента, заступників міністра тощо і вище — мають заповнювати декларації про доходи повністю.  Вказувати наявність майна, в тому числі за кордоном, відомості про доходи найближчих родичів.

Але декларовані  суми зазвичай викликають сміх — чого варті їхні автомобілі й маєтки.  Що було б за такої ситуації у цивілізованій країні?

— Було б проведене службове розслідування, бо така невідповідність офіційних доходів і реальних витрат держслужбовця є підставою для підозри в корупції. Причому в цьому випадкові чиновник сам має довести, звідки в нього кошти на таку дорогу машину, будинок тощо. А у нас справді — посміялися й забули.

Чи можливий в Україні незалежний орган з боротьби з корупцією, здатний проводити такі розслідування?

— У деяких країнах такий орган є. Наприклад, в Сінгапурі ще з 1952 року існує Бюро з розслідування випадків корупції. Тобто лише одна структура, яка цим займається і несе за це відповідальність.

У нас же відповідальних немає. Скажімо, 2005-го було зафіксовано 4001 випадок хабарництва. Серед тих справ дві тисячі було відкрито за зловживання посадових осіб на загальну суму 30 мільярдів гривень. Це величезні кошти, сьома частина нинішнього держбюджету. Але лише 42 людини отримали за це строк. Переважно "стрілочники". За словами міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, гальмування корупційних справ відбувалося тоді на рівні прокуратури.

"Відмазування" від покарання відбувалося на рівні прокуратури

Подивіться на сьогоднішню ситуацію з генпрокурором, з головою Фонду держмайна. Влада вагається: привести на ці посади нових людей і посилити реальну боротьбу з корупцією, чи з політичних міркувань, тобто на противагу уряду Тимошенко, залишити на своїх посадах старих, але тимчасово лояльних для Банкової "бійців"? І цим ваганням сама підриває свої можливості боротьби з хабарництвом. Якщо така кадрова політика триватиме, то нинішня статистика щодо корупції буде не кращою за ту, що була 2005 року. Влада знову наступає на ті ж граблі, що й три роки тому зі Святославом Піскуном.

Можливо, у нас хабарництво вигідне всім — від вищого керівництва до пересічних людей?

— Так, у нас така практика вкорінювалася століттями. Ввійшла навіть у народні приказки: не підмажеш — не поїдеш. Але є гарні приклади інших країн. У Болгарії 10 років тому з"явився проект "Коаліція 2000", який змобілізував і суспільство, і державу на боротьбу з хабарництвом. Засоби масової інформації, громадські організації, система освіти насаджували думку про те, що корупція — це зло. Поступово змінили ментальність людей, прищепили їм нетерпимість до хабарництва. І це дало результати.

Все ж таки що є головним для нинішнього повсюдного хабарництва в Україні: менталітет, низькі зарплати, приклад вищих керівників?

— Впливають усі фактори. Скажімо, якщо для німців закон — це обов"язок для кожного, то ми звикли до протилежного: закон, як стовп — перестрибнути важко, обійти легко. До того ж, корупція є там, де є заплутані норми і свобода дій у чиновника. Якщо у посадової особи є право вільно й одноосібно вирішувати, наприклад, кому повертати, а кому не повертати ПДВ — корупція буде.

Та загалом формула корупції проста: вигідність брати чи давати хабара мінус ризик покарання. Вигідність у нас залишається високою. Формально значними є й ризики. Кримінальний кодекс передбачає ув"язнення від 2 до 5 років за хабарництво у незначних розмірах, у великих — від 3500 гривень – на 5–10 років і в особливо великих — від 8500 гривень — 8–12 років. До цього додаються заборони на обіймання посад та штрафи. Але насправді посадити корупціонера важко. Бо одна зі сторін має при цьому співпрацювати з правоохоронними органами — а часто в хабарі зацікавлені обидві. Ну й багато справ закривалися прокуратурою. Тому насправді ризик потерпіти за хабарництво невеликий.

Чи впливає у нас на загальний розвиток економіки та держави хабарництво чи зловживання службовим становищем?

— Так. Адже корупція створює нерівні правила гри на ринку для різних галузей і підприємств. Порівняйте економічний розвиток України і країн колишнього соцтабору. У них від соціалізму також залишилися великі підприємства — нафтопереробні, металургійні, важка промисловість. Але в своєму економічному розвитку вони зробили ставку на розвиток сфери послуг. А у нас із початку 1990-х окремі депутати і чиновники лобіювали, в тому числі через корупційні дії, пріоритетний розвиток саме чорної металургії, важкої промисловості. Наближеність власників підприємств до влади забезпечувала цим галузям і окремим підприємствам дотації, пільги. Внаслідок цього Україна мала гіперінфляцію в 1992–1994 роках, коли через дотації не вимикався грошовий станок. А нині має неефективну модель економіки, орієнтовану на експорт сировини та продукції низької обробки, залежну від російського газу.

×