Я народився в переважно російськомовному місті Києві. Російська була мовою мого дитинства, вулиці і школи, переважно мовою родини. Моя бабуся була вчителькою російської в інтернаті, я вчився в російськомовній школі імені Пушкіна.

Українська з'явилася значно пізніше, в Могилянці. Вона входила в моє життя спочатку через книжки, потім через спілкування. Зараз я говорю здебільшого, а книжки пишу тільки українською. Ця мова для мене — рідна, але вивчена. Як і для багатьох людей нашої країни.

Я пишу це для тих російськомовних друзів, які вважають, що зараз іде "насильницька українізація" через майбутній закон про мову і не тільки, атака на російську мову. Ці страхи перебільшені: ніхто від вас російської не забере.

Київ продовжує бути переважно російськомовним містом і буде ще довго. Для мене — на жаль, для когось — на щастя, але так є. Наші діти, навіть з україномовних сімей, між собою спілкуються здебільшого російською. Всі ми можемо читати російськомовні книжки і дивитися кіно російською.

Але я своїм досвідом ділюся ось для чого. Для мене, людини з російськомовним дитинством, українська відкрила ще один світ і ще одну культуру. Офігенно класну культуру. Вона стала ресурсом, який грає в плюс, а не в мінус.

І для вас це також стане плюсом. Бо, виявляється, є безліч цікавезних українських книжок, перекладів, музики, театру, кіно. Ще один світ. Просто сприймайте це як можливість, а не як загрозу.

×