Одні люди не можуть відмовитися від святкування 23 лютого. Для інших — це свято неприйнятне. Лише прихильність до совка нічого не пояснює. Все складніше.
У всіх первісних племен в історії людства існувала процедура ініціації. Це випробування, яке проходила молода людина, щоб стати дорослою. Воно бувало адекватне за силою переживань смерті й новому народженню. Завжди пов'язане з принесеною жертвою. Хто не проходив випробування, залишалися соціально неповноцінними.
Сучасне людство позбулося архаїчних ритуалів. Але потреба в ініціації залишилася — соціальна й психологічна. Для радянських хлопців нею стала служба в армії. Вона була джерелом незвичних вражень та емоцій, усе життя залишається ключовою точкою свідомості. Тому багато наших співгромадян ментально прив'язані до служби в радянській армії. Навіть якщо ненавидять совок та "русский мир" у всіх проявах. Свято 23 лютого пов'язане для них із вічною цінністю ініціації.
Але все це не стосується тих, хто пройшов повторну ініціацію. З одними людьми це сталося на Майдані. З іншими — на фронті російсько-української війни чи у волонтерському русі.
Друга ініціація, часто вже у зрілому віці, сильніша за першу та просто витісняє її зі свідомості.
Для цих людей важливі дати війни та Майдану, підсвідомість сприймає їх як дати ініціації. Старий мотлох поступається місцем новим сильним емоціям, які для людини означають принесену жертву, пройдене випробування, набуття соціальних прав дорослого — свідомого громадянина.
Ініціація є не просто принесеною, а й прийнятою суспільством жертвою. Тому спроби переглянути спадщину Майдану зустрічатимуть неймовірний спротив. Із тими, хто пройшов другу ініціацію, вже нічого не можна зробити, аби примусити їх забути це. Відмовитися від Майдану рівноцінно відмовитися від себе в ролі дорослого. А це неприйнятно, неможливо, нереально.
2 
35413
Коментарі