Половина читачів "Фейсбуку" сміється з Юлії Тимошенко за те, що зробила Надію Савченко народним депутатом. Друга половина вичитує Петра Порошенка за те, що вручив їй орден "Золота Зірка" Героя України. Але насправді героєм і депутатом Надію Савченко зробили ми самі.
І я серед інших. Три роки тому теж уболівав за долю цієї жінки. Символізм її історії зашкалював — цьому складно було не піддатися. Утім, повівся не тільки я. Репутація Надії Савченко була настільки позитивною, що долучитися до неї намагалися всі. "Батьківщина" привласнювала собі рейтинг Савченко у виборчій битві за парламент. Адміністрація президента "приватизувала її капітал", виписуючи вищу державну нагороду.
Проте саме наше захоплення жінкою-військовослужбовцем змушувало політиків розігрувати цю карту. Наші емоції подарували Савченко статус і рейтинг. І це — хороший урок.
2014-го нам усім потрібні були кумири. Соціальні мережі створювали їх — на годину чи день. Реальність нагадувала епос — і він потребував героїв.
Нас підвела звичка узагальнювати. Пройшов через фронт? Побував у полоні? Волонтер? Тримай презумпцію невинуватості й веди нас у світле майбутнє. Ми часто говоримо про те, що Савченко завербували. Що вона — проект чужих спецслужб. Однак навіть якщо винести цю версію за дужки, залишається головне. Надія Савченко — це приклад того, на що здатна бойовита кухарка, яка прорвалася до влади. Вона не піднімалася соціальними сходинками. Тими, що дарують досвід, знання та уявлення про те, як працює система. Савченко — продукт соціального ескалатора. На нижню сходинку якого вона ступила в камуфляжі, й у ньому ж зійшла наприкінці.
Виявилося, що бути представником нижчих верств суспільства абсолютно не означає бути корисним у владі. Що депутатство й політика вимагають знань про те, як влаштована держава.
Ми звикли міряти людей пережитим. Та виявилося, що фронтовий досвід не робить зі свого власника Рональда Рейгана (президент США. — ГПУ) чи Лі Куан Ю (перший прем'єр-міністр Сингапуру, один із творців тамтешнього економічного дива. — ГПУ). А вся заповзятість і бойовитість призводять до того, що робиш більшу кількість помилок.
Це не означає, що ми не повинні боротися за тих, хто в полоні, чи не маємо цінувати ветеранів війни. Це значить лише те, що універсального досвіду не буває. Хороша людина — не професія. Точно так само, як і відважна чи самовіддана. З усіх заповідей наші люди найрідше дотримуються другої: "Не роби собі кумира".
8 
35413
Коментарі
1