Коронавірус починає шкодити в Іспанії. Переляк заволодів новинами. Зачиняють школи й університети. Скасовані засідання парламенту, спортивні події проводять без публіки. Полиці супермаркетів напівпорожні. І в приватних розмовах, ясна річ, говорять тільки про це.

Іспанія боїться. І уряд виступає проти страшної хвороби зі щоразу жорсткішими заходами, які іспанці схвалюють і навіть вимагають, аби вони були мас­штабніші. Офіційна статистика каже, що на 11 березня в країні є лише 47 смертей через пандемію, і що звичайний грип убиває щороку 600 чоловік, і що від коронавірусу одужує значно більше людей, ніж вмирає від нього, що Іспанія має одну з найкращих у світі систем охорони здоров'я тощо. Але статистичні дані не спроможні заспокоїти охоплене панікою суспільство.

Посеред цивілізації знову з'явилося середньовіччя. Багато речей відтоді змінилося, але багато — ні. Наприклад, страх перед чумою.

Нічого цього у світі не відбувалося б, якби Китай був вільною й демократичною країною, а не диктатурою.

Щонайменше один лікар виявив цей вірус значно раніше — та уряд приховав новину, змусив замовкнути цей розсудливий голос чи голоси. Таким чином, як і в Чорнобилі, було втрачено багато часу. Появу зарази визнали тільки тоді, коли вона вже поширилася. Добре, що зараз світ дізнається: прогрес завжди є калічним без свободи. Чи зрозуміють це нарешті дурні, які гадають, що приклад Китаю — вільний ринок при політичній диктатурі — є гарним взірцем для третього світу?

Упродовж історії чума була одним із найгірших кошмарів людства. Вона доводила до відчаю і божевілля наших предків.

Замкнені за мурами фортець, захищені ровами і підйомними мостами, вони не так боялися отих ворогів, проти яких могли оборонятися на рівних мечами, ножами і списами. Але чума не була людською — то був витвір нечистої сили. Божа кара, що вражала однаково як грішників, так і невинних. Проти неї нічого не можна було вдіяти, а лиш молитися і каятися. Повсюди вибухало шаленство — були міста, де пекельну заразу намагалися втихомирити, приносячи людські жертви: відьм, безбожників, нерозкаяних грішників, непокірних і бунтівників.

Усі знають, що коронавірус буде минущою пандемією, що науковці найрозвинутіших країн невдовзі знайдуть вакцину, що все це закінчиться і за якийсь час стане печальною новиною, яку люди заледве пам'ятатимуть. Що не мине — то це страх перед потойбіччям. Релігія приглушує його, але не знищує. Ця тривога завжди залишається на дні душ й іноді виростає до гігантських розмірів панічного страху перед тим, що буде, як тільки переступиш поріг, який відділяє життя від того, що є поза ним: абсолютне зникнення і назавжди? Рай для добрих і пекло для лиходіїв? Якась інша форма існування? Чума зненацька витягує на поверхню ці питання, які у буденному й нормальному житті ховаються в глибинах особистості, і змушує людей приймати свою минущість.

Усім нам важко погодитися з тим, що все гарне в житті є винятковою справою смерті — знання, що в певний момент це життя матиме кінцеву крапку. Що якби смерті не існувало, життя було би безконечно нудним — безладне повторення подій аж до страшного й дурного переситу. Що саме завдяки смерті існують кохання, бажання, мистецтва, наука, культура, книжки. Тобто всі ті речі, що роблять життя терпимим, непередбачуваним і хвилюючим. Розум нам це пояснює, та нерозсудливість не дає прийняти.

Страх перед чумою попросту є страхом перед смертю, який завжди йде за нами, наче тінь.

×