Напередодні Нового року сусідні з Україною Польща, Угорщина та Словаччина ввійшли до Шенгенської зони. Тобто ліквідували прикордонний контроль між собою, а також на кордонах із Німеччиною та Австрією.
Україна цього мов не зауважила й поринула в новорічні та різдвяні свята, щоб очуняти в середині січня. Як завжди, українці покладалися на три головні засади української філософії: якось воно буде; якби ж то знав; що згорить, те не зогниє. До останнього ми вдаємо, що "так не буде, бо так погано бути не може". Аж тут виявилося, що на кордоні за цей час насправді, а не в метафоричному сенсі, вимурували нову Берлінську стіну.
Особливо безглуздою є ситуація на українсько-польському кордоні. Його повністю опанували громадяни Польщі. Як ті пташки, вони вільно перелітають через нього — бо ж ми в односторонньому порядку ще кілька років тому скасували візовий режим для громадян Євросоюзу. Українців на кордоні майже немає.
Бо саме з Польщею МЗС України не спромоглося вчасно підписати Угоду про малий прикордонний рух. Тобто, домовитися про видачу жителям прикордонної зони — чи то 30-кілометрової, як пропонують поляки, чи 50-кілометрової, як хочуть наші, — спеціальних документів, з якими вони зможуть перетинати кордон вільніше. З Угорщиною та Словаччиною такі документи підписані. Це при тому, що Республіка Польща вже впродовж багатьох років демонструвала, що вона йде назустріч у схожих питаннях.
Обсяг нелегальної торгівлі — кількасот мільйонів гривень
Великого удару через закриття кордону зазнав і малий та середній бізнес у цих регіонах. Але зазвичай, коли говорять про цю проблему, то мають на увазі так звану мурашину торгівлю: торбарів, які переносять за кордон якийсь товар. Цим нехитрим ремеслом на українсько-польському кордоні систематично чи епізодично займається близько 150 тис. осіб. Щоденний заробіток складає близько 50 грн. А є ще й польські перемитники, яких нині 80% — вони теж по кілька разів на день "гонять" з України бензин, горілку та цигарки. Отож обсяг торгівлі на цьому мурашиному ринку чималий — кількасот мільйонів гривень. У прикордонних регіонах таке ремесло годує немалу кількість сімей. За 16 років незалежності українська влада нічого не зробила для того, щоб підняти ці області. А тому маємо вже ціле покоління, яке нічого, окрім цього примітивного перемитництва, не робило.
Нещодавно ці дрібні перемитники блокували дорогу перед пунктами перепуску. У цьому можна вбачити і порушення законодавства, й цілком законний протест громадян. Причому він мав би бути протестом проти влад саме своєї країни, яка так і не змогла ані забезпечити цих людей роботою, ані гідно відстояти їхні права перед іншими державами. Права на вільне пересування, гідне ставлення до себе, захист особистих даних — а іноземні консульства, якщо так далі піде, вимагатимуть для видачі візи чи не оригіналів свідоцтва про шлюб прабабусі. Звісно, водночас не можемо не враховувати й того, що відкриття кордону для прикордонних територій може призвести не лише до масового переходу кордону, але й такого ж переходу громадян України на території ЄС на нелегальний статус. Багато хто не зупиниться в Перемишлі чи Грубешові — поїде далі. До Італії, Німеччини. Тобто, кількість українських нелегалів у ЄС може стрімко зрости.
Як реагувати? Багато хто з чиновників та служивої братії за совковою звичкою одразу кидається "не пущать" — не давати громадянам висловлювати свого протесту. Мабуть, щоб відрапортувати до Києва, що у нас все спокійно і контрольовано. Та ж проблема не в тих нещасних мурашках-перемитниках, які рятуються, як можуть. Гадаю, що обласні та міські ради західного регіону могли б порушити це питання і перед президентом Віктором Ющенком. Бо ж це вони мають озвучувати реальні проблеми. І наше МЗС, і польське чи угорське насправді потребують цих аргументів для того, щоб ставити перед Брюсселем питання про неадекватність такого ставлення до України взагалі. Та не пом"якшення Шенгенського режиму слід добиватися, а запровадження для українців режиму безвізового. Вже й новий міністр Володимир Огризко відкрито про це говорить. І немає чого приховувати те, що насправді є нашою поразкою та ганьбою. Загортати, як кажуть у Галичині, в папірчики. Бо ж ми не прокажені якісь.
2 
35413
Коментарі