Світ перебуває на межі ядерної війни. Це час осмислити значення життя.

Ставка у будь-якій війні — більша за нього. За вищі смисли повсякчас в історії віддавали життя не лише окремі люди, а й цілі народи. Вищі за життя — смисли, пов'язані зі свободою, позитивною перспективою, гідністю та самоповагою.

Не кожному вистачить сил зробити ставку, вищу за життя, кинути виклик, який приймуть. Україна досі не здатна на це.

Є чотири способи завоювати повагу найсильніших гравців світу — США, Європи, Китаю. Перший — це високий економічний рівень розвитку. Наприклад, такою є Японія.

Другий спосіб — мати ядерну зброю. Вона — і без багатої економіки — змушує світових лідерів рахуватися з вами. Це стосується Росії, Північної Кореї.

Третій варіант — готовність віддавати життя задля перемоги, не маючи ні високого рівня розвитку, ні ядерної зброї. Так, приміром, чинили в'єтнамці.

Нарешті, четвертий спосіб — високий інноваційний потенціал. Цим шляхом ідуть Гонконг, Сингапур.

На жаль, Україна не спроможна на жодну з цих ставок. Тому наш владний клас, а відтак і українців, не поважають у світі. Під час Майдану ми нарешті зробили потужну ставку. Однак вона не зіграла. Шулери, цинічно посміхаючись, спокійно переграли нас — тих, хто робив таку ставку.

Чому я ненавиджу і водночас поважаю Росію? Бо вона сказала: навіщо нам світ, якщо там не буде РФ? Задля відстоювання своїх інтересів Росія готова на будь-який ризик — навіть ядерної війни.

А наша влада переконала українців, що мир — це краще, ніж війна, бо життя — найцінніше. Це найбільша її брехня. Адже вільна людина починається з моменту, коли усвідомлює цінності, які вищі за життя. Тому я люблю, але не поважаю нинішню Україну. З 2014 року втрачено тисячі життів, однак світ не почав ставитися до нас серйозно. Бо водночас ми дозволяємо своєму владному класу знущатися над нами, принижувати, брехати нам і маніпулювати нами.

Здобута після Майдану самоповага була втрачена. І "Слава Україні!" тепер звучить усе рідше. Самоповага — це основа свободи й позитивної перспективи. Щоразу, коли закриваємо очі на брехню, на корупцію, на маніпуляції, на здирництво, на крадіжки — втрачаємо частинку самоповаги. Це не дозволяє досягати вершин. Хто зрікся раз, змушений буде ще не раз зрікатися.

Революцію не довели до кінця. Почали воювати, але побоялися смертей і стали торгуватися за мир. На інновації не відважилися — стали мляво робити реформи за чужими зразками. Влада здирничає й торгує на крові — ми з цим змирилися. Ніби заявили, що розриваємо економічні стосунки з Росією, а потім виявилося — вони розвиваються. Війну війною досі не називаємо. Покарати злочинців із високим статусом не можемо.

Є лише один спосіб змусити інших поважати нас — зробити щось таке, за що буде варто самим себе поважати. Наперекір усьому світу можна поновити ядерну зброю. Всупереч обставинам стати країною інновацій, радикальніших за будь-які реформи за чужими зразками. Громада може змусити владний клас до відповідальності. Або він схаменеться і почне кардинально змінювати економічну, політичну й культурну моделі — задля проривного розвитку. Або зрештою візьмемо й відвоюємо втрачені території, попри жертви. Лише так здобувається самоповага. Бо основою життя є ставка — більша за життя.

×