П'ять років тому ми виграли битву в Другій російсько-українській війні. Перша була 100 років тому. Закінчилася спершу маріонетковим утворенням зі столицею в Харкові, а остаточно — Голодомором. А Друга почалася тієї зими. Ми тоді про це ще не знали.
Як зараз чую голос одного західного промосковського журналіста, що дзвонив мені 21 лютого 2014 року, буцім домовитися про інтерв'ю. І його гидотне питаннячко, від якого я вмить, як од повернутого вимикача, побачила події минулих трьох діб очима ворога: "Чому ж ви не розбігаєтеся?" Розстріли мали зчинити на Майдані паніку. Вкинути центр Києва в хаос, де вже нікому ніколи не розібрати — хто що палив і хто в кого стріляв.
А ми просто не помітили тоді їхніх планів, як не помітили б планів кишкової палички. Ми були зайняті — оплакували наших загиблих. Приголомшена столиця впала в скорботну тишу: в жалобу.
Ми не помітили, що з Києва на два тижні зникла вся міліція. Але нам, накритим, як хмарою, трагедією Небесної сотні, навіть ДАІшники були непотрібні. Так чемно й уважно до ближнього ми тоді їздили по напівспустілому місту. І всі ці два тижні московські ЗМІ на весь світ кричали, що в Києві "погроми" — вперше поселивши в західних кореспондентів, яких тут не бракувало, сумнів в адекватності російських медіа.
Багато разів я запитувала себе — яким чудом ми тоді, навесні 2014-го, втримались і вистояли. Як країна, як нація, здатна чинити загарбнику організований опір. Відповідь одна: у вирішальні моменти ми щоразу виявлялися кращими, ніж Імперія Зла нас уявляла, коли планувала проти нас чергову "операцію". І тому Кремль раз у раз, уже приготувавшись завалити Україну "останнім ударом", поціляв "у молоко". Всі їхні сценарії написані з розрахунку, що Україну населяє "бидло" — темні, захланні й заздрісні "крєпостниє". Тільки за цієї умови російські сценарії виявляються ефективними.
П'ять років тому Україна виграла свою першу битву, бо Небесна сотня виставила перед нацією ту моральну планку, якої за п'ять років не змогла збити вся інформаційна машина масового поширення "кишкових паличок". Зрозуміло, виграти битву — ще не виграти війну. Але це вже залежить від нас. Від того, наскільки ми виявимося гідними своїх мертвих. Революція гідності має саме цей смисл.
Низький уклін вам, хлопці. Наші перші хоробрі. Моліться за нас. Нам потрібна ваша підтримка.
4 
35413
Коментарі