Подейкують, повний десятитомник Олеся Гончара не вийшов навіть до його сторіччя через якогось Червака. Той опікає видавничі державні фінанси. Вважає, що Гончар — надто радянський письменник, а він, Червак, націоналіст, не може йому цього пробачити.
Так воно чи ні, а поголос такий ходить аж від того відомства, де пан Богдан сидить на крашанках і не дуже побивається виданням, яке виходить за постановою українського уряду на пошанівок пам'яті письменника. Хто такий Гончар, а хто — Червак, історія знає, знає світ. Мірятися славою з автором "Прапороносців" і "Собору" чиновникові не випадає. Але тут не про це йде річ.
Очевидячки, панові функціонерові невідомо, що поборники соцреалізму і погромники здорових сил в українській літературі Олександр Корнійчук та Ілля Стебун вважали Олеся Гончара якраз українським буржуазним націоналістом. За що? А за першу книгу "Прапороносців". Щойно прийнятого до лав Спілки письменника-фронтовика, кавалера солдатського ордена Слави і медалей "За відвагу" викликали на засідання президії СПУ. Там консультант різника, як називав Кагановича Гончар, Стебун мав розвінчати перебільшену нібито автором роль українців у Другій світовій війні (між іншим, авторський задум заступництва за українців цей єзуїт практично розгадав). І треба ж трапитися такому, що саме цього дня натхненням Стебуна і Корнійчука Лазар Каганович повернувся з Москви і передав команду Сталіна висунути Гончара за "Альпи" на здобуття Сталінської премії.
Я антисталініст із шостого класу і, звісно, не буду тут захоплюватися Сталіним. Але треба чесно сказати, що в інтелекті пан Червак програє кривавому Йосипові. Сталін умів досить часто в оцінках художніх творів стати над ідеологією і своїми політичними уподобаннями. Класика російської літератури ХХ ст. Михайла Булгакова важко назвати радянським. Однак Сталін 18 разів ходив на спектакль білогвардійських "Днів Турбіних" і називав його героїв таки героями з іншого, не радянського боку. І абсолютно антирадянський за долею основного героя і загальнолюдським звучанням роман Михайла Шолохова "Тихий Дон" він визнавав вершиною російської і радянської літератури, не прислухаючись навіть до такого авторитета, як Максим Горький. Так, він — кат. Він знищив мільйони людей. Але розум і художнє чуття мав. А це те, що за морем не купиш, якщо дома нема, і ніякий коваль його не вкує.
Хто такий Червак, щоб за його уявленнями вибудовувалася державна політика у такій тонкій сфері, як художня творчість чи навіть ширше — художня філософія доби?
Держава на рівні своїх чільників має давати своє розуміння розвитку мистецького інтелекту нації поза політичними коконами і кошиками. Це ж не бізнес, а горнило борінь і осягнень на найвищих регістрах вільного мислення. І що там думають націоналіст Червак чи соціаліст Бокий, для художника слова чи пензля, рояля чи оперового співу ніякісінького значення не має. Не має — і квит. До розуміння Гончара чи Глущенка, Скорика чи Білаша, Ліни чи Тютюнника треба доростати і доростати всім — від президентів до клерків від культури. Художня творчість живе не за партійними статутами, художні ідеї запліднюють світи і народи не за повеліннями режимів і кланів. Черваківський оунівський підхід практично нічим не відрізняється від тупого більшовизму.
Але то таке — у чоловіка пихи на чотири штихи, хай собі тим тішиться. Та шкодити розвитку суспільства і його інтелекту у нього права нема. Сталінщина породила скажених вовків історії, які глушили в культурі все вартісне. Українська незалежність не може повторити цей гріх. Зрештою ми ж не можемо не пам'ятати, що той же Сталін, демонструючи лояльність до Шолохова чи Булгакова, знищував Довженка за "Україну в огні", підтримував погром Рильського, Сосюри, Яновського, звинувачуючи їх в українському буржуазному націоналізмі. Шукати подібні ізми сьогодні чи в минулому, чи у творчості нинішніх митців — той же більшовизм у національних одяганках. Виходить, шолудивий наслідує голомозого — і в цьому мудрість? Боронь Боже випускати на мистецьке поле поціновувачів типу Стебуна, Санова, Адельгейма, Моргаєнка, Шамоти, хай і у вишиванках. Мистецтво не може жити зіщулено і в страхові. Як говорив Олесь Гончар на своєму півстолітньому ювілеї, червоних коней мистецтва не запрягти в хомути неволі і неправди. І не червоних — теж.
Мене обурює ситуація в білоцерківському театрі, де стерно вручають людині, далекій від мистецтва. Не розумію і ситуації на українському радіо й телебаченні, де виживаються питомі українські програми і чешуть тільки новини та "політику". Все це — від непрофесіоналізму владних структур.
І знову приклад з минулого. Хто б що не казав, а на заході радянської доби партійна верхівка зрозуміла, яка біда — утилітаризація мистецтва під ідеологічні обценьки. Володимир Івашко, тоді ще секретар ЦК КПУ з ідеології, запросив групу редакторів на раду-пораду. Ми сиділи в його кабінеті, Антонович запізнився аж на годину, вибачився і пояснив причину запізнення. Він був у Вищій партійній школі, де навчалися перші секретарі райкомів. До нього дійшло, що вони побували на виставі за п'єсою Музи Гараєвої "Я, звичайно, людина маленька" в театрі ім. Лесі Українки і дуже обурилися з її ідейного спрямування. Івашко вирішив сам відвідати спектакль і розібратися. Ніякої антирадянщини він не помітив і пішов на дискусію з першими райкомів. Не можна бачити в критиці партійних кадрів підступи проти влади взагалі. Мусимо жити відкрито і відверто говорити про вади системи і наші суспільні негаразди, переконував секретар ЦК і побивався, що не до всіх партійних кадрів це доходить.
А сьогодні до кириленків-нищуків-черваків ця незаперечна мудрість доходить? Тоді чому в культурній сфері така гнітюча атмосфера провінційщини і засилля непрофесіоналізму? Звідки пошук ворогів там, де їх немає, нагнітання однодумства там, де має бути здорова думка? Державності від цього така ж шкода, як помазаним киселем млинцям, що на паркані сушаться. Усушування свободи слова і думання до добра не доведе. Коли не гаврило, не сунь свого рила туди, де спечешся. То на весіллі всі свати, на хрестинах — куми, а в мистецтві — кожен сам собі пан і духівник. У ньому не братаються ні собаки з горобцями, ні свині з пастухами, огірки зі щирицею. Ви думаєте інакше? Думайте, але не заважайте й іншим думати так, як вони думають.
4 
35413
Коментарі