Із 1 січня маленька балканська країна Словенія почала головувати у величезному Європейському Союзі. Хто міг би уявити це якихось 20 років тому? Тоді вона була частиною соціалістичної Югославії.
Незалежність Словенії за віком дорівнює українській. Проте за цей час гірська держава площею трохи менша за Харківську область здійснила набагато довший та успішніший шлях. Колишня соціалістична республіка в перших лавах вступила до НАТО та Європейського Союзу. Торік першою з новобранців ЄС перейшла на євро, потім приєдналася до Шенгенського простору.
Словенія не лише перша постсоціалістична країна, якій довірили кермо Євросоюзу, а й перша слов"янська.
— Для нас президентство в ЄС — надзвичайне випробування, але і фантастичне джерело натхнення, — каже словенська журналістка Моріца Дукіч, 35 років. — Любляна готувалася до такої відповідальної ролі кілька років. Реформувала адміністративні структури, будувала нові приміщення, куди могли б приїздити працювати політики різного рівня з усього Євросоюзу.
Але найголовнішим для словенців було навчитися інакше бачити себе в Європі, вважає вона. Не лише з точки зору забезпечення власних національних інтересів — розуміти також проблеми європейського, світового масштабу.
Головуюча в ЄС країна не має аж так багато свободи дій. Пріоритети міжнародної організації формуються спільно всіма її членами й реалізуються наднаціональними брюссельськими структурами. Отож можливості впливу у президентства відносні. Проте вони є. Наприклад, головуюча країна може скликати позачергову зустріч на високому рівні. Наполягти на активному обговоренні саме тієї проблеми, яку вважають актуальною її політичні лідери. Бути посередником між структурами у Брюсселі та тими країнами, які не є членами ЄС. І в цьому Любляна може бути партнером Києва.
Косово оголосить про свій вихід із Сербії навесні
— Словенцям, як колишнім членам соцтабору, набагато легше зрозуміти українські проблеми, ніж, наприклад, португальцям чи французам, — вважає Моріца Дукіч. — Політична лінія нашої країни характерна підкресленою дистанційованістю від Москви. І через сумне комуністичне минуле, і через активну підтримку росіянами сербських радикалів за часів Слободана Мілошевича. Словенським політикам не треба довго доводити, як важливо енергетично не залежати від колишньої метрополії або нащо Україні членство в НАТО. Словенія мала подібні до українських причини приєднання до альянсу.
Проте слов"янська держава на чолі Європейського Союзу ще не є гарантією просування інтересів інших східноєвропейських країн. Французький політолог Дені Дрансо, 29 років, вважає, що ситуація є надто новою для західноєвропейських можновладців.
— Не варто забувати, що більшість західного чиновництва представлена 50-річними та старшими політиками, — говорить дослідник. — Для них словени десятиліттями були представниками ворожого політичного табору. Так, часи змінилися, але психологія важливіша за географію. Психологічна відстань між Заходом і Сходом Європи різко скоротилася за останні двадцять років, та не зникла.
Експерт вважає, що президентство Словенії в Євросоюзі стане тестом довіри до Сходу з боку Заходу. На словенське головування припадають й інші випробування. Одне з них — проголошення незалежності сербської провінції Косово, заселеної переважно албанцями. Попередньо заплановано, що Приштіна оголосить про свій вихід із Сербії навесні. І сусідній Словенії доведеться виявляти чудеса дипломатичної майстерності, аби не пересварити з цього приводу 27 країн — членів ЄС та решту світу.
До сьогодні Словенії вдавалося залишатися найщасливішою з-поміж колишніх югославських республік. Вона єдина уникла кровопролиття під час виходу зі складу Югославії. Має високий рівень життя, низьке безробіття, розвинений середній клас. Такий собі найкращий слов"янський учень ліберальної західної школи, вдалий приклад для наслідування. Зайвий доказ того, що політичні мрії за системної роботи справджуються.
8 
35413
Коментарі