Молоді люди хочуть здобувати освіту в країнах ЄС через здоровий соціальний та економічний прагматизм, каже 47-річна Марина Ткаченко, директор програм розвитку людського потенціалу Інституту Горшеніна.

— Багато з тих, хто запланував навчатися в країні ЄС, реалізують свої плани. Тепер це не так складно зробити. Студенти добре розуміють схеми отримання стипендій і грантів на освіту за кордоном.

Нічого трагічного, що патріот країни набуває кваліфікацію в Європі. Інша справа, чи можна повернути молодь із західною освітою в Україну? Це питання має вирішуватися на державному й муніципальному рівнях. Стратегія виживання країни має перетворитися на  стратегію реалізації потенціалу громадян. Якщо держава не хоче, щоб Україна стала країною пенсіонерів, повинна проектувати робочі місця, створювати комплекс можливостей для  росту.

Потрібно середовище, яке приносило би дохід молодим режисерам, художникам, дизайнерам, програмістам. Наприклад, щоб сприяти художникам-початківцям, можна створити мережу порожніх муніципальних залів. У них кожен митець за копійки міг би провести вернісаж і презентацію. Місто може купувати малі скульптури в молодих митців і прикрашати ними сквери та парки. Має з'явитися ринок кіноіндустрії із реальними ресурсами, щоб молоді режисери могли знайти інвесторів. Якщо держава буде цим займатися, то приватні інвестори прийдуть за нею слідом. Процес творення середовищ і ринків набере лавиноподібних рис.

Зараз в Україні молодь нікому не треба. Європа вабить молодих не стільки грошима, скільки можливістю самореалізації. Там є живі приклади успішних кар'єр, високих зарплат, гарної освіти.

×