Донецьку потрібні живі приклади змін в Україні

Розмови в потязі з жителями Донецька, які повертаються в рідні краї, наштовхують на думки.

Уявіть людей із радянським мисленням, основною рисою якого є "держава мусить про нас піклуватися". Національної свідомості в них немає і не може бути. Ніхто ніколи не займався її пробудженням. Вони не українці й не росіяни, вони радянські люди.

Вони вважають, що українська держава про них не піклується. Аж раптом російська проголошує готовність узяти це зобов'язання на себе. Все, їхня політична позиція визначена.

Люди з радянською ідентичністю не розуміють, за що йде війна між Україною і Росією. В картині світу, в якій немає ідентичності національної, це таке ж безглуздя, як війна Тамбова з Воронежем.

Вони побачать сенс лише у двох випадках. Перше — коли пробудиться національна свідомість. Для чого немає жодних причин, хоча таких самопробуджених трішечки є. Живучи на сході, щоб відчути себе українцем, треба мати модерне мислення. В ньому існує поняття нації, а не лише держави та місцевості. Цього не розуміють на заході. Там середовище повсякденного життя українське. Тому можна бути українцем, не замислюючись, що це означає. Але зміна середовища на сході не вирішить проблему — воно сприйматиметься як чуже.

Другий варіант появи сенсу — якщо українська держава буде принципово інша. Не міні-Росією з гарною українською мовою та у вишиванках, а модерною європейською державою. Тоді різниця буде очевидна, і стане зрозуміло: війна йде за одну з двох моделей. Люди з модерним мисленням вже розуміють це, бо мають у голові картинку бажаного майбутнього. Люди з радянським її не мають, доки перед очима немає живих прикладів змін.

×