Вівторок, 20 лютого 2007 16:24

День, схожий на помпезні поминки

Сьогодні — День рідної мови. А вчора вранці я отримав есемеску від доньки. Вона живе за кордоном, а вчиться тут — заочно. Есемеска була дивна: "Serze!? U menja ekzamen!". Зворушений звертанням "серце", я відповів "Ni puhu ni pera!". Згодом з"ясувалося, що екзамен був з української мови, й вимагалося знати, як правильно пишеться — "серце" чи "серДце".

Це ми вже обговорювали по телефону. Я запитав, чи пам"ятає вона, у якій школі вчилася. Вона відповіла, що "сначала в нормальной, потом в украинской". Отож-бо й воно! А вона каже: "Школа ни при чем, это у меня предки такие — разнокоренные!".

Вона забула, як це було. До п"яти років розмовляла українською. Потім пішла в український радянський дитсадок у Києві — й на два дні оніміла. А коли знову заговорила — то вже російською, аж понині.

Цікаво, що тепер ця дилема мов ("нормальної" та української) змістилася з дитсадків у вищі політичні сфери. Отож, це зручна модель для унаочнення: що таке в нашій ситуації "рідна мова" й чому небезпечно вводити державну двомовність. Бо наші "дві мови" — в нерівній стартовій позиції. Одна — для звично-нормального повсякденного вжитку, друга — заочна, для екзаменів. Причому помилки в слові "серце" роблять в обох випадках. Але в першому випадку їх не соромляться робити, й не сумніваються, чи там все правильно, бо сама мова — "правильна".

До п"яти років розмовляла українською

Отож, упровадження другої державної (російської) означатиме для першої державної (української) статус вічно заочної мови. Ті, хто ратує за державну двомовність, удають, що не помічають погибельності цього кроку.

А оцей День рідної мови в нашій ситуації (раз на рік) схожий на помпезні поминки — коли всі демонструють пошану, адже це неважко, бо ненадовго.

А реальність все одно інша. Й саме ця реальність по-справжньому культивується. Як-от у популярному шоу "Самый умный" на телеканалі "1+1". У ньому беруть участь і наші діти. Часом їм не вистачає півсекунди на те, щоб на ходу перекласти, приміром, слово "комахи" на слово "насекомые". І гравець ризикує втратити шанс стати "самым умным". Минулої суботи один такий гравець сказав: "А я еще и стихи пишу!" — "Почитай!" — "Но я пишу на украинском!" — "Ничего!".

І він читає, це можна. Але вигравати мусить "серйозною" мовою!

Отак і в державі: вірші — "ничего", можна, а хто найрозумніший — зрозуміло й так. Вже дванадцять (!) років в Україні немає жодного органу виконавчої влади, який би контролював виконання мовного законодавства. Питання є?

Зараз ви читаєте новину «День, схожий на помпезні поминки». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі