3 лютого від туберкульозу помер письменник, лауреат Шевченківської премії Павло Загребельний, 84 роки. Про його творчість і сучасну літературу загалом говоримо з письменником Володимиром Голобородьком, 68 років.
— Загребельного не можна назвати генієм, як Павла Тичину, але він був великим письменником. Як прозаїк — другий в українській літературі після Михайла Старицького.
Загребельний написав десятки романів, і у всіх відчувається вміння збудувати твір. Правда, його роман "Первоміст" — дуже нудна річ. Потім став знаменитим роман "Диво". Там дві сюжетні лінії: про німецьку окупацію і князівські часи. Там, де автор пише про Київську Русь, — цікаво. А де про окупацію — нудно, бо цензура лютувала.
Коли Загребельний написав "Роксолану", то ми, московські українці, ахали й охали від задоволення. Велика українка стала головною дружиною турецького султана Сулеймана. Роман написано здорово. Тодішній перший секретар КПУ Володимир Щербицький сприяв письменнику, на нього працювало ціле сонмище учених в архівах Польщі та Стамбула.
Але пам"ятник собі Загребельний поставив романом "Я, Богдан". Це дуже критичний твір про український народ. Написаний блискуче, на одному диханні. У світовій літературі мало творів, рівних цьому. Його можна поставити поряд із романами Дюма-старшого, Золя, Флобера, Старицького. Блискуче написана і "Євпраксія", але на головну героїню автор трохи навів глянець.
Загребельний проявив і талант сатирика у романі "Гола душа" про дійсність часів Щербицького. Він показав усю верхівку тогочасної України з її гульбищами й інтригами. А теперішню бардачну свободу розкрив у романі "Металобрухт".
Кого з нинішніх українських літераторів можна порівняти із Загребельним?
— Такого рівня їх немає. Зі старшого покоління цікавими прозаїками були Анатолій Дімаров, Володимир Дрозд, Роман Андріяшик. Геніальні здібності виявляв у новелах Григір Тютюнник.
Із молодих безперечний талант має Марія Матіос. Як прозаїк проявився Юрій Андрухович, але він пише модернову прозу, проти якої виступав іще Іван Франко. Поезія в Андруховича виходить краще. Оксана Забужко була і залишилася поетесою — романи їй протипоказані. Великі надії подавав Василь Шкляр. Але він уловив читацьку тенденцію і став писати детективи, а така література не може стати класикою. Тим паче давати за детектив Шевченківську премію було б повним маразмом. Хай візьме й напише соціальний роман. Дуже важко читати Ірен Роздобудько. Не розумію, чому її так піднімають.
Як оцінити сьогоднішній стан нашої літератури?
— І в Україні, і у світі йде загнивання літератури і культури. Бо серйозна література вимагає мислення, а люди не хочуть думати. Телевізор і комп"ютер нищать цивілізацію.
Єдиний позитив — почали більше видавати україномовних поетичних і прозових книжок. Це завдяки нинішній владі та президенту Ющенку. Але драма помирає. Останнім майстром цього жанру був Ярослав Стельмах, який загинув у автокатастрофі.
Трагедія української літератури в тому, що нема читача. У Росії трохи краща ситуація, бо імперії завжди створюють велику літературу. Вікторія Токарєва пише чудові романи про горбачовські та єльцинські часи.
Але і в нас, і у них поки що переважає чтиво. Це відповідь на засилля телебачення. Література може розвиватися тільки на тих підвалинах, які заклало ХІХ століття: чітка композиція, добре викладений сюжет, глибокі думки. Проза вимагає такого ж мислення, як і поезія.
То модернова проза — це не література?
— Лише якщо модерніст — геній. Як Оскар Вайлд. Його роман "Портрет Доріана Ґрея" дуже афористичний, із блискучим гумором. У нас були модерністами Марко Черемшина, Василь Стефаник, поет Микола Вороний. Модернізм має ґрунтуватися на філософському мисленні і ситуації, коли людина перебуває на межі життя й смерті.
Та добре, що тепер у нас хоч графоманські твори виходять. За Кучми і такого не було. Тож відродження настати ще може.
2 
35413
Коментарі