У мого племінника Петрика є один недолік — він страшенно крутиться вві сні. А якщо ночує в нас, ми з дружиною завжди готуємося до найстрашнішого. Найстрашніше починається в солодкі миттєвості, коли ти ще нібито не заснув і, водночас, уже й не здатен відрізнити сон від реальності. Чується глухий звук, потім настає десятисекундна пауза, яка завершується жалібним голосінням: "Дядя Юра, я упав із ліжка". Ще за хвилину Петрик спить.

А оце якось днями їздили з товаришем у Водяники на лижний спуск. Зайшла мова про падіння.

— Ти ще не знаєш мого Ярика, — каже Вітя. — Він падає декілька разів за ніч і спить там, де впав. Місяць тому ми проводжали його на курорт. Наказували суворо: на верхню полицю не залазити ні в якому разі. Заходимо в купе. Як на зло йому випала верхня. Малому 12 років, вже нібито й дорослий. Нижні позаймали старші хлопці. Почали просити їх помінятися. Вони хіхікають у кулачок, переморгуються. Зрештою один змилостивився і  помінявся.

Вони хіхікають у кулачок, переморгуються

Увесь вечір, а потім усю ніч удома Вітя з дружиною себе картали, що дали привід з Ярика сміятися. На ранок дзвонять синові на мобільний.

— Так і є — усі підозри підтвердилися, — говорить Вітя. — Ярик  каже: я тепер тому хлопцеві три тижні в очі не зможу глянути!

— Невже ти думаєш, що він так довго із тебе насміхатиметься? — кажемо й самі не віримо, що вдасться його заспокоїти.

— Ні, взагалі не насміхатиметься. Просто цієї ночі він упав із верхньої полиці.

×