В'язні Кенгірського табору виробляли зброю для себе

"40 хвилин забрали майже 500 життів. Понад 700 людей тут-таки буйно збожеволіло. Їх завантажили в ешелони й терміново вивезли", – описувала колишня засуджена Любов Бершадська повстання в Кенгірському таборі в Казахстані

Після Другої світової війни радянська влада розгорнула боротьбу проти національно-визвольних рухів. Концтабори поповнилися сотнями тисяч незгодних із тоталітарною системою. Кенгірський табір входив до структури Степлагу й був розташований біля містечка Джезказган Карагандинської області Казахської РСР. В установі утримували понад 20 тис. засуджених, майже половина з них – українці. Вони працювали на будівництві водосховища, ТЕЦ та збагачувальної фабрики.

"Усе почалося з приїздом західних українців, оунівців, – писав Олександр Солженіцин у книжці "Архіпелаг ГУЛАГ". – Вони заразили нас бацилою бунту. Молоді, сильні хлопці, взяті прямо з партизанської стежки, роззирнулися довкола, жахнулися нашого рабства й потяглися до ножів".

 

15 травня 1954 року вартовий Кенгірського табору розстріляв колону ув'язнених, 13 загинули. Наступного дня більш як 60 засуджених за політичними статтями на чолі з членом ОУН із Волині Віталієм Скіруком розгромили ізолятори. Ввечері того ж дня в зону до бунтівників зайшли військові й убили ще 13 в'язнів.

Майже 19 тис. засуджених оголосили протест і відмовилися виходити на роботу. Попри посилення охорони в ніч на 18 травня 400 в'язнів напали на територію госпдвору. Вартові розстріляли з автоматів 18 людей. Після того керівник УМВС Карагандинської області заборонив застосування зброї в таборах. Вгамувати політичних в'язнів у Кенгірі вирішили завезеними кримінальниками. Колишні члени ОУН і бійці УПА переконали новоприбулих, що їх об'єднання збільшить шанси на повалення адміністрації.

У ніч на 24 травня в'язні вибили колодою отвір у стіні й зайняли жіночу зону. Звідти проникли в інші сектори табору. Адміністрацію вигнали за межі установи, розібрали мури між зонами, виставили свою охорону й озброїлися. Над їдальнею вивісили червоно-чорний прапор.

Одним з організаторів опору був Михайло Сорока – оунівець із Тернопільщини, який протягом 1940-х розвивав у таборах мережу ОУН-Північ. Серед лідерів Кенгірського по­встання були литовський націоналіст Йонас Кондратас, член ОУН Віталій Скірук, капелан УПА Омелян Суничук, росіянин Енгельс Слученков. Повстанці організували радіовузол, мініелектростанцію і телефонний зв'язок. У майстерні почали виготовляти холодну та вогнепальну зброю. Запускали повітряних зміїв із листівками, в яких повідомляли жителям околиць про повстання.

Вранці 26 червня 1954-го в табір увійшли 1600 солдатів із собаками, пожежними машинами й танками Т-34. Назустріч їм вийшли жінки й перекрили шлях техніці. Танки не зупинилися і розчавили багатьох засуджених. Тільки таким чином повстання вдалося придушити. Частину в'язнів перевели в інші табори, а решту змусили вантажити на машини трупи та поранених. Їх закопували разом у великих ямах у степу. Ватажків виступу судили та збільшили терміни покарання, деяких розстріляли.

Кенгірське повстання змусило радянське керівництво розпочати реорганізацію системи таборів і покращити умови утримання. Протягом кількох років звільнили дві третини ув'язнених, а найбільш небезпечних перевели до тюрем. 1961 року систему таборів розформували.

 

9 травня 1671-го в Лондоні 52-річний Томас Блад викрав королівську корону, скіпетр і державу. Він прикинувся священником, здружився з хранителем регалій, 77-річним Тальботом Едвардсом, і попросив показати коштовності. У сховищі гість разом із двома спільниками зв'язали Едвардса. Злочинці сплюснули корону й розпиляли скіпетр, щоб сховати під одяг. Коли проходили повз охорону на вулиці, частина скіпетра випала – і крадіїв затримали. Король Карл помилував їх і дав Бладу земельний наділ у Ірландії.

9 травня 1873 року – У "чорну п'ятницю" – відбувся крах Віденської фондової біржі й почалася світова економічна криза. Причиною стала заява про неплатоспроможність власника спекулятивного банку, 39-річного Адольфа Печека. Завдяки широкій розрекламованості у пресі він наживався на продажу фіктивних акцій. Про банкрутство також оголосили створені за прикладом Печека 120 банків. Криза охопила Францію, США та Німеччину і тривала до 1896 року.

9 травня 1941-го в Північній Атлантиці британські есмінці Bulldog, Broadway та фрегат Aubrietia атакували глибинними бомбами німецький підводний човен U-110. Субмарина отримала ушкодження і була змушена підніматися на поверхню. Британці захопили її разом із 32 членами екіпажу. На борту виявили шифрувальну машину Enigma та книжку з кодами, що допомогли союзникам розшифрувати німецькі таємні повідомлення. Підводний човен затонув під час буксирування в Ірландію.

301 робітник загинув внаслідок аварії на вугільній шахті Ейнез біля міста Сома в Туреччині 13 травня 2014 року. Внаслідок вибуху почалася пожежа, яку рятувальники гасили два дні. Більшість гірників померла від чадних газів. Катастрофа стала найбільшою за кількістю жертв у історії Туреччини. За недбальство 14 осіб засудили до тюрми на терміни до семи років

"Матч ненависті" – таку назву отримав поєдинок чемпіонату Югославії між футбольними клубами "Црвена Звезда" та "Динамо" 13 травня 1990-го в місті Загреб – нині столиця Хорватії. Місцеві вболівальники побили фанатів, які приїхали зі своїм клубом із Белграда – тепер столиця Сербії. Гості спровокували місцеву публіку вигуками "Загреб – сербський". Бійка перекинулася на футбольне поле і тривала годину. Матч вважали початком війни, що призвела до розпаду Югославії

×