"Російський компроміс", як метод дипломатичної боротьби проти України
Цього тижня світова дипломатія знову згадала про "українську кризу". Саме так найчастіше називають у світі неоголошену війну між Україною та Росією. Згадували в контексті "покращення та стабілізації ситуації". Насправді це не дуже вигідний аспект для нашої країни, можливо тому в нас цьому не дуже приділяли увагу. Річ не в тому, що Україна не хоче миру ( я думаю, що 99% населення не залежно від посад хоче закінчення бойових дій), а в тім, що зсувається в невигідний бік саме поняття "мир".
Робиться це зазвичай руками (а точніше вустами) проросійського міністра закордонних справ проукраїнської Німеччини. Таке чудо дипломатії саме і є основним локомотивом просування "Російського компромісу". Спершу він виступив із заявою, яка за певних умов могла б стати каталізатором нового загострення ситуації. Так би й було, якби Німеччина була ключовим гарантом миру в нашій державі. Близько місяця тому він сказав, що "Мінські домовленості" не будуть порушені, якщо бойовики не візьмуть якесь велике місто (Маріуполь або Харків). Тобто терористи можуть спокійно просуватися і брати Артемівськ, Слов'янськ, не порушуючи при цьому "перемир'я". На щастя крім Німеччини є ще Сполучені штати (яких часто критикують навіть в нас в країні), які продовжують називати речі своїми іменами і мир в їхньому розумінні це лише, коли не вбивають наших воїнів.
Цього тижня невгамовний міністр знову зробив заяву, щодо для зняття санкцій Росії потрібно дотримуватися "Мінських домовленостей". Якщо поєднати ці дві заяви, то що тоді виходить?
Виходить, що Штайнамаєр бере участь у багатоходовій дипломатичній грі, ставками у якій є життя багатьох українців. Ціллю цієї гри є досить своєрідний компроміс (по-російськи), коли межі поступок постійно змінюються в сторону однієї із сторін, тобто одна із них чимось поступається, а інша начебто теж, але по суті опиняється у виграші, у порівнянні із стартовими позиціями.
Все почалося рік тому, коли "компромісом" мала стати широка автономія Криму, тобто Україна де-факто втрачала контроль над частиною своєї території, а Росія не отримувала Крим (гідна поступка?).В подальшому "компромісом" вже називали заплющення очей на анексію Криму в обмін на припинення боїв на Донбасі. Тепер компроміс вже стан речей, коли російські маріонетки не беруть великих міст. Таким чином, внаслідок таких дипломатичних комбінацій, які базуються на шантажі та відіграші з боку українських "союзників" російська сторона поступається награбованим, а українська змушена поступитися своїм. Це і є "російський компроміс". Питання куди далі дійде така дипломатія?
В страшному сні українців чується заява глави зовнішньополітичного відомства Німеччини, що дотриманням "Мінських угод" буде вважатися не взяття Києва. Як можна запобігти розвиткові такого явища, як "Російський компроміс"? Очевидно цьому допоможе сильна армія та надійні партнери. Слід зауважити, що Штайнмаєр далеко не найбільший прихильник Росії на заході, просто він представляє сильну країну і з цим нам необхідно жити. Тож українцям потрібно бути готовими давати правильні відповіді на ті складні двозначні питання, які нам підготувала російська "дипломатія".
