Чий син Андрій Вархола?

Якось я працювала на одному українському телевізійному каналі. Він був тоді дуже хорошим, колектив - творчим та й взагалі, не могла дочекатися в неділю ввечері, коли вже прийде понеділок і я піду на роботу.
Зайве казати, що переважна більшість людей на тому каналі були освіченими, внутрішньо цікавими і з прогресивними поглядами на життя та світ. Якось зайшла мова про виставку, чи про художника, одним словом про живопис якийсь сучасний. Я згадала про Енді Воргола і сказала, що він був українцем і звали його Андрій Вархола. Моя колега на ці слова зневажливо засміялася і сказала з іронією щось типу: "ну, ну, Україна – батьківщина слонів". Тобто, уявити, що якийсь селянин, який став художником, малював білі хатки хай і за кордоном, ще можна було, але щоб один із засновників поп-арту та культова постать в історії сучасного мистецтва – це вже занадто.
Я читала, що його мама продавала квіти, які майструвала з консервних бляшанок та гофрованого паперу, вишивала картини, до Великодня розписувала писанки. Мама-лемкиня була найвпливовішою людиною у житті сина і саме вона дала поштовх до його творчого розвитку.
Енді Воргол не був свідомим українцем, не ідентифікував себе з Україною, але згадував, як з мамою малим ходив до греко-католицької церкви. І, між іншим, він і відспіваний був в греко-католицькій церкві, і похований на греко-католицькому цвинтарі в Пітсбурзі.
Сини бувають різними, один все життя мамі допомагає і завжди чемний, інший – лобуряка і забіяка, ще інший подався у далекі світи і навіть не пише. Але це не означає, що ці сини належать іншій матері чи треба соромитися маминої ситцевої хустки.
Не варто бути зозулею, щоб підкидати своїх дітей у чужі гнізда. Які б не були – вони всі наші.