Читав думки я ваші на паркані

Місяць тому, коли ми відкривали в нашій галереї проект "Малюнки на Паркані", я і не думав, що українці так активно на нього відреагують.

Автор проекту – Віктор Дейсун встановив по периметру виставкового залу звичайний зелений паркан довжиною 18 м, де кожен гість міг написати все, що забажає. І люди писали – фарбами, маркером, крейдою. Я був вражений результатом через місяць: настільки цей проект точно і наглядно відобразив настрої українського суспільства.

І це не дивно. Паркан – мабуть, найдревніша і найдемократичніша соціальна мережа. Ми не впроваджували ніяку цензуру. Паркан став живим організмом і почав жити своїм життям. Одні люди починали писати чи малювати, інші продовжували, додавали щось своє, змінювали. Наприклад, хтось написав "Слава Україні до 1991 року". Інша людина, прийшла, закреслила "до" і написала "з 1991 – вічність".
Найбільше на Паркані виражено політичних і громадянських позицій. Часто трапляються сатиричні малюнки: палаючий Кремль, карикатури на Путіна, повішені снігурі.

Буває таке, що за кількома простими словами стоїть ціла історія. Один хлопець написав "Донецьк – це теж Україна". Потім він розказав, що сам із Донецьку, і цією фразою хоче донести настрої багатьох своїх земляків. Бо, на його думку, у ЗМІ інформація про цей регіон подається перекручено і однобоко.

Радує те, що більшість надписів на Паркані досить оптимістичні: це заклики до об'єднання, мужності, є навіть філософські істини, які дарують надію.
Та – що говорити, краще прийдіть, побачте і напишіть свою правду на Паркані. Щоб кожен мав змогу для самовираження, ми продовжили виставку до 15 лютого.