СМС з фронту: "Наказу стріляти не було"
Чи можна виграти війну, не знищуючи ворога?
У вівторок з Донбасу прийшло СМС повідомлення: "Вночі пропустили дві колони "Градів". Наказу стріляти не було".
Прочитане мене струсонуло. Як, з'ясувалося надвечір, струсонуло й артилеристів, котрі не отримали очевидного, на їхню думку, наказу. "Нас же прислали для підсилення. А кого ми підсилимо, мишами затаївшись по норах?" – обурювалися хлопці, розливаючи роздобуту у сусідньому селі пляшку.
Вони шукали і не могли знайти відповіді.
Події на Донбасі народили і у мені багато запитань.
Чому, губивсь я у здогадах, коли почалися прориви кордону, Україна не стала мінувати бодай основні дороги, якщо не було чим зупинити вторгнення?
Чому, коли бойовики проклали перший коридор у Росію, ми не поставили на його "берегах" бодай по старій гарматі, які б у нічний і передсвітанковий час періодично накривали б місце прориву снарядами, аби входження російських автомобільних і броньованих колон не було таким святковим?
Чому армія не робила навіть партизанських спроб знищити хоча б одну ворожу машину, обмежуючись накопиченням звинувачувальної інформації?
Чому дозволяли на своїх очах розгортати важке наступальне озброєння, маючи чим знищити ворога і знаючи, що наступного дня воно вдарить по наших позиціях?
Чому, навіть маючи перевагу, Україна весь час веде бої "другим номером", віддаючи загарбникам ініціативу, вселяючи у них комплекс переможців, а в своїх захисників – невпевненість у власних силах?
Зрештою, відповідь прийшла. Фактично дна на всі мої "чому?"
Виявляється, мінувати українські дороги перед нашестям ворога – то майже злочин проти держави: на закладених боєзарядах могло підірватися те, що йшло з Росії. Постріли навмання з двох боків прорваного кордону також були неприпустимими, оскільки могли вразити російську техніку. Партизанські наскоки чи армійські удари по колонах, як і накриття вогнем "Градів" та іншої ракетної техніки північного сусіда, також категорично небажані, бо "нанесення такого удару – це розв'язання війни з застосуванням російської авіації, далі піде загострення, і тоді це буде інша історія".
Я поспішив процитувати чуже висловлювання, аби читачі не встигли засумніватись у повноті мого розуму. Наведену тут дурню, як ви напевне згадали, виголосив в одній рейтинговій телевізійній передачі заступник голови адміністрації президента Валерій Чалий. За його логікою, головним у вітчизняній війні з російськими загарбниками є не знищення ворога з мінімальними людськими втратами, головне – не розгнівати Путіна. Як уникають наші владці подальшого "загострення", ми бачимо: насамперед – максимально бережливим ставленням до російського військового майна, яке московіти гонять у наші землі й на нашу погибель. Хіба що, коли те майно вистрелить і вб'є десяток-другий наших бійців, дозволяється накрити його вогнем у відповідь. А може й не так дозволяється, як просто закривають очі й не накладають стягнень за псування російського майна.
Може, вони ще й фінансових претензій бояться? Так саме їх боятись і не варто: кремлівський фюрер з маніакальною впертістю наполягає: нічого російського на Донбасі не воює. Тобто усе збройне майно, що опинилося на українській території, миттєво перестає бути російським. Воно стає нічийним. Разом з людьми на ньому. І знищувати його можна, не боячись ані кремлівського гніву, ані фінансових санкцій. На жаль, про цей принциповий нюанс наші керманичі забули. Зі страху, напевне.
… Артилеристів, які прислали СМС, призвали у військо чотири місяці тому. Вони не мають змоги дивитися телевізор і не чули стратегічних роз'яснень повноважного представника президента, а то не ламали б голів над тим, чому їм у ніч на вівторок не дозволили знищити російські "Гради".
Хоча, припускаю, могли спрацювати й інші резони, про які знають лише посвячені у військову стратегію. Приміром – колеги й однодумці недавнього міністра всеукраїнської оборони і генерал-полковника всіх наших перемог Гелетея, котрий дуже не любив цивільних втручань у військову справу. Та й хіба я втручаюся? Просто думаю вголос…
Інші публікації автора
