Дві революції

Якщо "Помаранчева революція" асоціюється в багатьох із розчаруванням, руйнуванням надій, то "Майдан 2013" або "Революція гідності" швидше із другим шансом, реабілітацією, новими сподіваннями. До річниці обох революцій я спробую порівняти їх, знайти спільні і відмінні речі.
Почну зі спільного – обидві революції розпочалися в один день (перші активісти почали сходитися на Майдан Незалежності пізно ввечері 21 листопада 2004 року – одразу після закриття дільниць). Рушійною силою революцій була молодь. Прихильники та учасники масових протестів так чи інакше підтримували євроінтеграцію. Активну участь у масових акціях брали представники інтелігенції, опозиційні політики, зірки спорту і шоу-бізнесу. Основним негативним образом був Віктор Янукович та Президент Росії Путін. Звідси навіть з'явився відомий мем про те, що Янукович єдина людина яка може зібрати в Україні таку кількість людей на вулиці і робить це кожні дев'ять років.
Схожими, мабуть, варто назвати і кінцеві цілі – збудувати Європу в Україні, а точніше ввести тут європейські стандарти життя.
Далі розпочинаються розбіжності. Зараз доконаним є той факт, що "Помаранчеву революцію" ретельно готували протягом тривалого періоду часу (так говорять її тодішні організатори). Заздалегідь створювалася революційна символіка (помаранчеві стрічки і колір в цілому), формувалися групи, які потім стали кістяком революції, була визначена дата (орієнтовний час ІІ туру виборів).
У 2013 році вийшов фальстарт. Ніхто не чекав такого демаршу Януковича. Всі готувалися до повторення мирного сценарію під час наступних Президентських виборів. Україна ж тоді мала бути асоційованим членом ЄС. Тому багато чого відбувалося спонтанно, неорганізовано, неочікувано для самих лідерів, які теж на відміну від 2004 року, коли був єдиний кандидат Ющенко, чиє ім'я скандували мільйони, були досить ефемерними, ніхто не ризикував взяти на себе лідерство і, відповідно, відповідальність. Звідси така кількість незалежних громадських організацій. Неорганізованість і спонтанність подій згодом пояснили виявом громадянського суспільства, ініціативою знизу. Саме тут більшість людей вбачає ключову різницю між цими подіями і саме на цю ініціативу знизу покладається найбільше надій.
Наступною суттєвою різницею був явно антивладний характер протестів у 2013 році. У 2004 році був Президент, який однозначно відходив. І люди виступали не стільки проти влади, як за Ющенка, за чесний процес підрахунку голосів (що обіцяла і сама тодішня влада). У 2013 році єдине, що об'єднувало всіх протестувальників (які були дуже різношерстими) це ненависть до правлячої партії та діючого Президента, який явно не збирався залишати свій пост. Відсутність законного механізму виходу із такої ситуації, а також непримиренність позицій невпинно вели до зіткнень, що і відбулося. Так "Майдан 2013" став кривавим.
Тривалість акцій протесту, які тривали фактично усю зиму – це те, що вирізняє настроєність людей на боротьбу. Адже "помаранчевий майдан" стояв лише кілька тижнів. Усе вирішилося у владних кабінетах. Люди були лише масовкою. Тут усе вирішувалося саме на вулиці.
Звичайно різниця у приводах. Це більше, ніж просто формальність. У 2004 році відчувався рудимент вождизму. У 2013 році люди вийшли за чисті ідеали, якими в їхній уяві були європейські цінності.
Загалом не можна не зачепити трансформації людських ідей на Майдані, що спричиняв тривалий період його існування. Почався він із закликів не згортати євроінтеграцію, за що отримав приставку "євро". Згодом люди вийшли проти авторитаризму, захистити свої потоптані права у вигляді "дітей, яких б'ють". У 2004 році від початку і до кінця був один лозунг – "Ющенко".
Це основні, на мою думку, риси, що характеризують ці дві події. Звичайно є ще величезна кількість деталей, висвітлення і характеристика яких є темою для наукової дисертації.
Щодо підсумків. Чи можна сказати, що "Помаранчева революція" зазнала повного фіаско? На мою думку однозначно ні. Основними її стратегічними здобутками є остаточне затвердження за Україною європейського вибору (який сповідував Янукович і як кандидат і як Президент протягом перших чотирьох років і коли він відступив від цього стався новий Майдан), а також свободи слова. У 2004 році влада контролювала всі канали окрім одного, а через 9 років майже всі медіа підтримували опозицію (це на мою думку стало головно причиною успіху революції).
Помаранчева революція пройшла повний етап від спалаху до реставрації "Революція гідності" стала її логічним продовженням. Наш народ протягом подій зими 2013/ 2014 років пройшов шлях від рожевих надій на європейську перспективу до розуміння того, що його доля у його руках і це поки основна заслуга "Революції гідності".