Підсумки виборів: фракція, якої вже немає.
Вже очевидним є, що Верховна Рада оновилася. Та чи завжди однозначно позитивним є всі оновлення? Наскільки часто буває, що разом із, здавалося б непотрібним сміттям викидають коштовності, які загубилися серед непотребу, змарніли з часом, припали пилом і необачний господар їх не помічає?
Щось схоже сталося і на цих виборах. Український народ, здійснивши свій вибір, викинув на звалище історії багатьох тих, хто не давав розвиватися нашій з вами Батьківщині, заплямувавши свою репутації шлейфом корупції та зв'язків із антинародним режимом. Багато з них, мабуть вже ніколи не повернуться на політичну сцену України. Багато свідомих громадян радіють цьому політичному очищенню влади.
Та разом із ними парламент позбудеться фракції, яка жодним своїм вчинком не заслужила на таку ранню політичну загибель. Вона була першою націоналістичною фракцією в українському парламенті, до цього перші двадцять один рік історії в парламенті були правоцентристські фракції, завжди були комуністи, але націоналісти прийшли до нього лише у найважчі часи внутрішньої окупації (цей штамп, який поставила владі Януковича "Свобода" на своїх вуличних акціях зараз вживається на державному рівні, як одна із назв періоду 2010 − 2014 рр., втім як і гасло "слава Україні", яке роки було в небутті і жило завдяки корпоративним привітанням членів націоналістичної політичної сили). Фракція Свободи українізувала український парламент (парадокс, але саме після революції в ньому частіше стала лунати російська).
Окрім суто гуманітарних звершень, в яких я думаю мало хто сумнівався саме після появи націоналістів в парламенті явище кнопкодавства було зведено до статистичної похибки. Абсурдно надіятися на якісь зрушення в країні, коли тотальна корупція, безвідповідальність нехтування законністю навіть не прикривається в самій залі ВР. "Піаністів" показували по телебаченні, їх фото друкували в газетах, та більшість не зважала ні на що, поки з ними не почали розмовляти доступною і зрозумілою для них мовою сили. Так це, можливо виглядало не дуже елегантно і не "по-європейськи", але чи повернеться Україні Крим від того, що Європа веде себе з Росією галантно?
Свободівці робили те що потрібно, а не те від чого ростуть рейтинги. Вони застосовували кулаки, коли "всі" говорили, що це дикість і стримували гарячі голови, коли, здавалося звідусіль лунали заклики до "рішучих дій", але ніхто не міг сказати, що буде далі. Першого грудня за крок від катастрофи, коли обурений натовп готовий був брати адміністрацію Президента (тим самим дати підстави Януковичу розпочати антитерористичну операцію і задавити революцію в корені) саме Олег Тягнибок, розуміючи, що йде проти свого іміджу "найбільшого радикала країни" (який після цього приватизувала собі інша особа), а відтак ризикуючи рейтингом забрав натовп і не дав звершитися цій авантюрі.
Можливо не все що робилося партією було безпомилково (хто ж не помиляється, особливо в такій складній ситуації), але народні депутати, які щоденно чергували в найгарячіших точках революційної столиці і завжди в перших рядах вели своїх людей за собою (один з них часто вживав фразу "поганий командир говорить "вперед!", тоді як хороший – "за мною!"") точно працювали для діла, а не для піару, про який вони, наче забули, заховавшись революцією, та не забули інші...
Який висновок можна зробити з такого казусу історії? Найжахливіший з них, що в україні для політичного успіху потрібен піар і лише піар, а не діло. Смішним за таких умов виглядатиму надалі дорікання політикам, що вони працюють лише на публіку. Були хто працював не на публіку і чим це закінчилося.?
Залишається надіятися, що партія націоналістів зможе відродитися, як Фенікс з попелу і повернутися на велику політичну сцену міцнішою і досвідченішою. Її буде не вистачати у цій верховній Раді.
