Яке їхало, таке й здибало!
Це популярне українське прислів'я дуже влучно характеризує окремих політиків (громадських діячів) сучасної Росії, котрі наввипередки один поперед одного намагаються переконати сумнівними, неправовими висловлюваннями своїх співвітчизників, хто з них є більшим російським патріотом. А насправді ця їхня патріотична риторика є звичайною та неприхованою російською великодержавно - шовіністичною маячнею. Йдеться, зокрема, про таких "демократів", як Навальний і Ходорковскій, котрі підтвердили істину, що російські демократи, у своїй абсолютній більшості, закінчуються там, де починається українське питання.
Перший з них ще раніше засвітився у ролі російського неоімперіаліста, прагнучи об'єднати під дахом Москви Росію, Бєларусь та Україну, чого хоче й Путін, але на додачу ще і Казахстан (отакі між ними "відмінності"). Про це я писав ще в лютому 2012 року у статті "Старі гримаси нового обличчя російської демократії". Зараз Навальний знову "відзначився", заявивши в унісон з Путіним, що не поверне Україні анексований у неї Росією Крим, якщо дане питання в майбутньому залежатиме від нього (сподіваюся, що не залежатиме, свідченням чому є його ненадтовисокі електоральні рейтинги, в тому числі і під час виборів мера Москви). Чесно кажучи, така позиція Навального вже не дуже й дивує, враховуючи його великоросійські шовіністичні погляди, котрі він і не приховує.
Дещо несподіваною стала заява Ходорковского щодо Криму (хоча й раніше з цього приводу він висловлювався неоднозначно), яка вже повністю є суголосною з позицією Навального/Путіна: Крим він не поверне Україні за жодних обставин (не думаю, що олігарх, хай навіть добряче обскубаний режимом, зможе колись очолити Росію; далеко не кожен після подібного падіння може піднятися, враховуючи вподобання російського суспільства). От і приїхали. Здавалося б, що людина, яка, за її словами, була
незаконно ув'язнена Путіним через політичні переконання(але згодилася отримати з його рук подачку у вигляді помилування за 8 місяців до завершення терміну ув'язнення, подавши йому відповідне прошєніє), не повинна мати нічого спільного з ним. На жаль,спільного, зокрема в російській зовнішній політиці, у них набагато більше,чим відмінного.
І ця спільність проявляється у їхньому російському великодержавному шовінізмі та імперіалізмі по відношенню до України. І Навальний, і Ходорковскій, і Путін воліють бачити нашу Батьківщину під зверхністю Москви (з певними індивідуальними особливостями). Дійсно, яке їхало, таке й здибало, або два чоботи – пара: Навальний/Ходорковскій, Навальний/Путін, Ходорковскій/Путін.
Вони плюють на норми міжнародного права, за якими Крим є складовою частиною України, а суверенітет, незалежність, єдність і територіальна цілісність України зберігаються в межах її визнаних на міжнародному рівні державних кордонів, що підтверджено переважною більшістю світового співтовариства під час голосування 27 березня 2014 року Генеральною Асамблеєю ООН Резолюції "Територіальна цілісність України".
Вони зневажають цю більшість, а Путін взагалі цинічно насміхається з європейських лідерів, спізнюючись на переговори до них та імітуючи домовлюваність, бо хоче заставити їх грати за його правилами. Часто йому це, на жаль, вдається, оскільки зустріч з Канцлером Меркель під час Азіатсько – Європейського форуму в Мілані (16 – 17) жовтня 2014 року, незважаючи на тривале запізнення Путіна через його всебічне облизування сербськими лідерами у Бєлграді, таки відбулася, а Франція до цього часу не скасувала контракт на поставку Росії двох вертольотоносців. І все це – на тлі російської окупації нашого Криму та війни на Донбасі. Раніше нєдоросль Путін заставляв чекати його по кілька годин тільки свого лакея Януковича, а тепер вже показує Меркель, ким вона є для нього насправді. Але француз Олланд і німкеня Меркель продовжують надувати щоки, уявляючи себе головними стовпами Європи, хоча на ділі вони є агентами Росії в Європі та путінською підтанцьовкою, не здатною вгамувати імперські плани Москви без втручання США. Отакі реалії... Україна повинна завжди їх враховувати у своїй зовнішній політиці.
Прикро, що окремі українські політики, котрі асоціюються з Майданом, раніше контактували з Навальним, а згодом, під час Революції Гідності, – з Ходорковскім. Така політична короткозорість (не думаю, що є інші мотиви) у стосунках з російськими діячами - псевдодемократами, як свідчить історія, вже не раз вилазила боком Україні.
Українську державність і незалежність не можна розмінювати навіть на короткострокову політичну вигоду у вигляді додаткового піару окремих недалекоглядних "діячів" з демократичного табору української політики.
А ті, хто в Україні називає себе демократами та з власних кон'юнктурних міркувань співпрацювали чи співпрацюють з навальнимі, ходорковскімі і їм подібними нащадками рабів Золотої Орди (недоординцями), практично нічим не відрізняються від тих россійскіх дєятєлєй, про яких український народ каже: "Яке їхало, таке й здибало!".
Мало того, після такої співпраці вони, як би це не виглядало сумно, де - факто стають в один ряд з "українськими" лакеями (комуністи + регіонали + інші "опозиціонери") нєдоординця всія Россіі Путіна, з яким та з якими нам не по дорозі. Україні по дорозі тільки з тими, як всередині так і зовні, хто бачить нашу Батьківщину територіально цілісною, незалежною та європейською: всередині – це переважна більшість українського народу разом з патріотами, котрі врятували наш європейський вибір під час акцій протесту на Майдані і воюють проти російської окупації нашого Донбасу (внутрішній антиукраїнський спрут має бути нейтралізований), та зовні – це ті організації, членства в яких ми ще не маємо, але повинні якнайшвидше його здобути: НАТО і ЄС.
