З понеділка
Соціальна держава, економічна справедливість, соціальна справедливість, класова рівність - називай, як хочеш, це те, що стоїть другим після національної незалежності з часів напевно повстання під проводом Мухи 1490-1492 рр. Адже можливості українцеві, які мають бути дані в українській державі по факту його народження, це мрія. Правда в тому, що ми живемо у суспільстві нерівності.
Ця нерівність спричинена об'єктивною структурною матеріальною нерівністю відносно володіння власністю. Початок цієї кризи і джерела нестабільності і не успішності будь-яких ліберальних партій і політик - у приватизації початку 90-х. Недаремно названих народом прихватизацією. Я бачив сльози працівників Київського заводу шампанських вин, в яких залякуванням та знеціненням їхніх акцій шляхом випуску додаткових акцій. І пам'ятаю радість неосвічених щодо капіталізму радість батьків, які вкладали свої і мій ваучери у Васильківський завод шкіри (чи щось таке).
Будь-яка місцева рада - це рада, яка представляє інтереси громади. Вона обрана нею. Але там сидять всі, за деякими виключеннями тільки, представники приватної власності. Це хороші люди, за деякими виключеннями тільки. Але у радах, особливо щодо землі та комунальної власності рішення ухвалюють на підставі раціонального розрахунку на свою і таких, як вони, користь.
Капіталізм - це умови, правила гри ринку. Цивільний обіг власності, як і приватна форма власності підприємств, - це не умова багатства суспільства, навіть із реформами на догоду Світовому банку, Міжнародному валютному фонду.
Місцеві князьки і всім відомі олігархи, мажори, корупція, більшість працюючих з порушеннями трудового законодавства, дохлі неорадянські профспілки, а головне бідність і зневага чиновника до громадянина тощо - це соціальні наслідки приватизації тих часів. У більшій чи значній мірі.
Якщо ми єдиний політичний народ, то класовий розрив - це те, що буде нам заважати жити. Це буде джерелом великого окозамилювання реформами і євроінтеграцією.
В новій Верховній Раді соціальні закони - це другі за важливістю після законів на підтримку перемоги у війні.
Всі патріотичні, тобто які визнають єдність народу, мають розробити законопроекти для його справжньої єдності і можливостей розвитку, подолання бідності, і ухвалити їх.
Ясно, що більшість депутатів будуть лібералами і бідність будуть розуміти у поняття МВФ - економії, затискання, підняття цін, зменшення податків і бороьби з корупцією.
Однак на те нам і сили, породжені Майданом, щоб викинути геть поділ на бідних і багатих.
Микола Міхновський, 10 заповідей Української народної партії, 1902 р.: "Одна, єдина, неподільна від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна - республіка робочих людей - отсе національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитини тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал".
Отсе давайте робити з понеділка: перемога і справедливість.
