Не стати "Славіком Вакарчуком"
Є в Україні такий Славік Вакарчук. Співак. Але, хто пам'ятає, колись було в нього і інше амплуа - політичне. До законотворчості таки встиг прикластися, хоч і ненадовго. І не тільки через батька, але й безпосередньо. У 2008-му тусувався в парламенті. Заходив у Раду як революціонер "з благими цілями, настроями і намірами". Але довго не витримав. Мандат склав, заявивши, що у ці брудні ігри більше не грає і, власне, нікому не радить. Далі взявся собі за старе-знайоме - концерти, танці, патріотизм. Молодець. Реально.
Зараз нові вибори. Знову постреволюційні, але глобальніші. Ще й з війною. Наміри змінити систему ще більш радикальні, кількість "активістів" зашкалює. Нові люди, нові надії (одна навіть список партії очолила). Старі політики, як бачимо, ставлять на таких от персон з "надіями і благими цілями". Звичайні люди теж. Куди не глянь - і того покликали в нардепи піти, і тому запропонували. Ну, а чого не піти? Пора. На минулих виборах — мирних — ставили на спортсменів (Шевченко, Кличко привєт!) і письменників, на постреволюційних виборах — воєнних — додалися комбати (Семенченко? У нього ж здається не таке прізвище?) і активісти-журналісти-волонтери-революціонери.
І це те, що на поверхні. Тут навіть не треба придивлятися.
Але Славіка треба пам'ятати. Бо вся та ситуація із його депутатством трохи вчить, як воно буває. У нинішніх героїв, які випливли на хвилі революції і війни, теж благі наміри та надії - це правда. Та і ставки не такі, як тоді: кров у повітрі, сотні втрачених життів. За таких умов особливо не будеш жартувати і в "брудні ігри" сильно не пограєш.
І все ж закрадається думка, що провалиться все у "нових облич". Надто вже схожі вони на "славіка" (вибачте, наперед за песимізм). Здається, що не готові, що зелені, що перегорять, що замажуться, що не їхнє, що система підіжме, що на своєму місці було б від них більше користі. Бо ті, в кого були сумніви, що Славік більш корисний на сцені, ніж у кулуарах Ради, той вже давно ці сумніви запив холодною водою. І не тому, що там брудні ігри і нестерпно в тій Раді, а тому що Славік - для сцени, і Повалій - для сцени (хоча може й ні), а Кличко і Шевченко, очевидно, для спорту. Будьте собі музикантами, журналістами, спортсменами, менеджерами, письменниками етсетера.
Славік після того на сцену повернувся без проблем. Він із неї не сильно і злазив. Дуже вже аполітичне мистецтво у нього - музика. Але всім так, як йому, може і не пощастити, якшо шо.
