Постать Петра Сагайдачного в історії України

  Комментировать Просмотров: 1084

 

 

Яків Собеський : "Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий, мало спав і не пиячив... на нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий."

 

 

 

Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний — український полководець та політичний діяч, гетьман Війська Запорозького (1610 - 1622). Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних братств. Походив з дрібного шляхетського роду Галичини. Народився в невеликому містечку поблизу Самбора, навчався в славетній Острозькій академії.

Закінчивши навчання Сагайдачний до Києва, влаштувався працювати домашнім учителем у міського судді Яна Аксака. Після Брестської церковної Унії (1596 р.) Петро Сагайдачний написав твір "Пояснення про унію", названий литовським канцлером Левом Сапєгою, в його листі до полоцького уніатського архієпископа Кунцевича, "найдорогоціннішим", про що ми дізнаємося із праць Яворницького. На жаль, твір цей не дійшов до нас і згадки про нього існують лише в цьому листі. Проте, цей факт може слгувати свідченням певного соціального статусу Сагайдачного, яке давало йому право брати участь у дискусії тогочасної еліти.

Сагайдачний покинув службу в київського судді, пристав до козацького війська. Відомий український дослідник козаччини Яворницький стверджує, що "десь близько 1601 року, з якихось сімейних непорозумінь, він подався на Січ". Не можна напевно сказати, коли точно Сагайдачний прийшов на Січ і, що стало безпосереднім поштовхом до того рішення. Можливо, що вирішальну роль відіграло й виховання у старовинній шляхетній сім'ї та конкретні історичні обставини українських реалій того часу, які не були мирними, до речі. Згадаємо, що на початку VII століття територія України була ареною постійних військових зіткнень: з поляками, турками, московітами. І в житті Петра Сагайдачного, як і кожної людини такого складу мислення, неодмінно виникла потреба вирішити де і з ким бути, і чим займатися, щоб бути корисним собі і людям.

Петро Сагайдачний провів реформу війська на Січі, основною метою якої було підвищення організації, дисципліни і боєздатності козацького війська. Він перетворив партизанські ватаги козаків у регулярне військо, усунув із ужитку елементи розбійної вольниці, навів сувору дисципліну, заборонив пити горілку під час морських походів, а за провини не рідко карав смертною карою.

Спрямувавши всю свою енергію і знання на боротьбу з Туреччиною та Кримським ханством, Сагайдачний усвідомлював, необхідність боротьби й проти Речі Посполитої, але розумів, що виступати проти неї ще не час. Воювати ж на два фронти держава не могла. Та й досвід козацько-селянських повстань на чолі з К. Косинським і С. Наливайком показав, що для всенародного повстання проти польської шляхти поки що бракує сили. Саме з цих причин гетьман Сагайдачний, "політик великий і справжній", як називали його сучасники, не йшов на відкриту політичну конфронтацію з Варшавою, а використовував дипломатію для досягнення своєї мети.

Сагайдачний вважав, що краще знайти компроміс ніж доводити до збройного конфлікту з досить численним і сильним військом Речі Посполитої. Очевидно політичну мудрість Сагайдачного зрозуміли не всі дослідники, тому в історичній літературі побутувала оцінка особи Сагайдачного як лояльного да польського правління. Приналежність його до вищої козацької старшини ніби визначала обмеженість та однобічність його політики, спрямованої начебто тільки на задоволення інтересів панівної верхівки.

Під час переговорів з королем, Сагайдачний виявив неабиякий талант дипломата. Він домігся того, що уряд Речі Посполитої дав згоду задовольнити всі вимоги козаків:

  1. скасувати посаду старшого над козаками від польського уряду;
  2. визнавати владу, обраного на козацькій раді гетьмана, над усією Україною;
  3. скасувати постанови сейму щодо обмеження вільностей і прав козацтва;
  4. надати населенню України свободу віросповідання.

Вперше за Сагайдачного козацтво формує свою політичну програму, в якій виходить за вузько станові інтереси. Утворюється спілка козацтва, міщанства й духовенства.

Саме в цей час відбувається активне формування національної української спільноти з її чітко вираженими географічними кордонами.

В цьому Сагайдачному також належить визначальна роль, адже саме Сагайдачний знову залучив Київ в орбіту майбутньої нової Української козацької держави. При ньому Київ знову стає політичним осередком нової України.

Історик М. С. Грушевський писав, що вже сучасники дуже високо оцінювали політичний талант Петра Сагайдачного, визнавали загальноукраїнське значення його діяльності.

"В сучаснім громадянстві славили Сагайдачного як дуже розважного, глибокого політика, що вмів поставити козаччину на службу загальнонародним справам і зробив з козацького війська опору національного українського життя... Сагайдачний відкрив тим нову добу в історії українського життя".

У середовищі козацької спільноти завершується формування погляду на себе як на "політичний народ", рівноправний зі шляхтою, котрий виступає легітимізованим виразником і захисником прав та свобод "нашої руської нації".

На зміну старій княжій аристократії утверджується нова провідна суспільна еліта - козацька старшина на чолі із Петром Сагайдачним.

Поняття "руський народ" набуває "термінологічної конкретності", позначаючи мешканців територій, історично пов'язаних із Київським та Галицько-Волинським князівствами княжої доби.

Формується погляд на цей "народ" як на самодостатню політичну спільноту, чиє існування санкціонується божим промислом у непереревній тяглості віри і Церкви. При цьому козацтво починає визнаватися нарівні із шляхтою невід'ємною складовою ланцюга тяглості й легітимації народу.

Утверджується концепція руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої.

"Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного", - зазначалось у проханні православної шляхти (не козацтва!) до сейму 1623 р.

Сагайдачний надав козацькому руху інтелектуальної глибини, міцно пов'язавши його із захистом православ'я, яке після Брестської Унії 1596 року було оголошено поза законом.

Селянство, міське населення, козаки, значна частина православного духовенства і української шляхти виступили проти унії, що призвело до подальшого загострення соціальної, політичної, ідеологічної конфронтації, яка досягла особливої гостроти в перші десятиріччя XVII ст., а в 30-ті роки боротьба проти унії стає одним із гасел козацько-селянських повстань. Одразу ж після Брестського собору 1596 р. Петро Сагайдачний зайняв позицію неприйняття унії. З усім двадцятитисячним Військом Запорозьким він вступив до Київського (Богоявленського) братства - важливого культурного центру України, яке виступало проти унії.

Маніфестаційний вступ усього війська до братства, яким запорожці продемонстрували солідарність із його програмою, а також те, що беруть його під свій захист, був виявом величезної політичної ваги, який сприяв популярності організації в широких народних масах, високо підніс авторитет братства, а водночас оберігав його від репресій.

Не можна не згадати ще один акт, а саме висвячення під захистом козацької шаблі православним Київським митрополитом Іова Борецького і єпископів - що відновило знищену унією православну ієрархію.

Це відбулося за ініціативи Петра Сагайдачного і означав без перебільшення порятунок православної церкви та її вірних від духовного та морального занепаду.

Очевидно, Сагайдачний чудово усвідомлював важливість опертя козацької шаблі на ідею та віру.

ВІН ЗРОБИВ НЕЗВИЧНИЙ, БЕЗПРЕЦЕДЕНТНИЙ ДЛЯ СВОГО ЧАСУ ІСТОРИЧНИЙ КРОК - ПОСТАВИВ ЗБРОЮ НА ОХОРОНУ КУЛЬТУРИ. Таке поєднання зробило із козацької військової сили справді політичну потугу та могутній притягальний центр для українського населення.

За невеликий час до смертi Сагайдачний склав духовну, одписавши свої маєтки на українськi братства Київське й Львiвське, а 10 квiтня року 1622 помер серед своїх прихильникiв i спiвробiтникiв по працi над вiдновленням нацiонального українського життя.

Поховано було Сагайдачного надзвичайно урочисто. Школярi Братської школи читали над його домовиною похвальнi вiршi, прославляючи мужнiсть небiжчика гетьмана та любов його до свого народу й до освiти. Тi вiршi згодом виданi були окремою книжкою.

 

0 +
0 -

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

СОЗДАТЬ БЛОГ НА GAZETA.UA
Новини партнерів