Професійна соціопатія
Показала мені приятелька книжечку релігійного видавництва "Свічадо". Називається вона "Подорож усередину себе. Еннеаграма як теорія особистості", а написав її італієць Арнальдо Панґрацці. Присвячена взаєминам. При цьому, вона не стільки про відносини між Богом і людиною, як про повсякденні стосунки звичайних людей. Начебто є в світі 9 груп людських характерів, і десятого Богом не дано. Оп, думаю я. Здається, хтось повторно велосипед вигадує. Що мені воно нагадало? Соціоніку. Теж наука про вичерпний спектр можливих стосунків, щоправда між шістнадцятьма соціотипами - від дуала, чиї слабкі риси тебе не дратують, а сильними просто захоплюєшся (що приємно, ці почуття є взаємними), і до конфліктера, чиї особливості теж краще собі пам'ятати. Це, може хтось чув, наука тих ненормальних, що називають людей довкола себе й між собою Наполеонами, Гамлетами і Дон Кіхотами. Нормальних чи не нормальних, але знаю багатьох, хто, відкривши соціоніку, погруз у її схемах з головою на роки.
Вона виглядає на рятівну в багатьох випадках річ. Кажуть, в СРСР ця наука не визнавалася, проте ватаги людей, яким належало разом працювати тривалий час, підбирали саме за соціонічними канонами. Щоби члени екіпажу підводного човна горлянки одні одним не погризли у тривалому поході.
Словом, такі систематизації взаємостосунків подекуди краще вчать співжиттю, ніж задоґмачене християнство, а якийсь посібник із соціоніки в цьому плані може бути прикладніший, ніж окремі книги Біблії. Вже б кинувся з кулаками на свого антагоніста, а так згадаєш, що то "Драйзер" - і все стає легко і зрозуміло, лють і образа випаровується. Ворожість зникає, коли розумієш мотиви людських намірів. Причина непорозумінь - нерозуміння.
Є в соціоніці чотири групи людей зі спільними життєвими засадами. В кожної такої пісочниці свій гумор, свій секс, свої зацікавлення, своє ставлення до роботи тощо. Найкраще самопочуття і працездатність саме в межах квадри, пісочниці. Я пробно ввів би години соціоніки вже в початкових класах - замість уроків толерантності й політкоректності, які й без проговорювання нормальній людині властиві. А мрії ж захоплюють - уява миттю малює світ, де кожен розуміє цінності інших (а розуміючи - не можливо не поважати), не соромиться власних відмінностей (бо нема перед ким - всі знають, що непотрібних людей не буває, а є лиш люди не на своїх місцях). Ну, майже масонська ідилія за програмою "Всі різні і всі рівні".
Начальник-ведмідь не вимагатиме в підлеглого-вовка діставати з дупла мед, він його просто звільнить зі своєї пасіки. Та й постраждалого (на перший погляд) переповнюватиме тільки почуття вдячності до нещодавнього керівника за такий вчинок. Він на радощах порине на біржу сродної праці - шукати царину застосування свого таланту.
Але добре, соціоніку вигадала балтійська психолог Аушра Авґустинавічюте. А той Арнальдо Панґрацці - католицький отець із Римського Богословського інституту. Уявіть - слухає він у сповідальниці чергове розкаяння і, перш ніж дати розгрішення, подумки собі класифікує: "О, так-так, цей - точно "маршал Жуков".
