Про спалену вщент
Сьогодні померла Оксана Макар – жертва миколаївських ґвалтівників, дівчина, ім'я якої не сходить зі сторінок газет та екранів телевізорів вже майже місяць. Та і тепер, посмертно, її ім'я не злітатиме з вуст українців доти, доки її кривдники не отримають такого покарання, на яке заслуговують.
У мене, як і у будь-якої адекватної людини, є власна думка з приводу цього інциденту. Я багато чого не розумію. І тепер, здається, настав час трохи поділитися своїми риторичними, мені здається, запитаннями.
Я не розумію, як вона взагалі вижила із такими травмами. Так само не розумію і того, як вона приходила до тями, і коли. Звичайно, вірити ЗМІ – не завжди благородна справа, тим паче, у такі часи і у такій країні, як наша. Вірити соціальним мережам – те, що зараз практикується, але все одно не дає тих потрібних знань. Весь цей час хтось писав, що Оксана – непритомна, і жодного разу не прийшла до тями. Потім з'явилося відео, на якому забинтована дівчина "шевелит ручкой", точніше, тим, що від руки залишилося, і бажає своїм кривдникам того, що я тут повторювати навіть не візьмуся. Не розумію і того, навіщо мати примусила свою доньку робити все це на камеру? Щоб Україна побачила? Україна і так бачить, навіть забагато.
Слухаю, читаю, дивлюся відгуки на ситуацію. Значна частина людей щиро співчуває Оксані та відверто бажає кари злочинцям. Та, попри це, багатьох уже почало трохи нудити від історії з миколаївськими ґвалтівниками вже на початку другого тижня епопеї. Оксана Макар – нікому не відома до цього дівчина з досить туманним життям, із неблагополучної родини, яка жила у глибинці та розважалася тим, що чіпляла дорослих чоловіків та розпивала спиртні напої. Так пишуть про неї тепер, так каже нібито сусідка, інші свідки. Таку картину малюємо ми собі, дивлячись на обличчя Оксаниної мами – Тетяни. Неозброєним оком помітно, який стиль життя обрала для себе ця жінка. І нехай кажуть, що вона виглядає так через горе та її лице опухло від сліз – ні. Дивно, але мама Оксани на диво "жива" та ініціативна, охоче розмовляє з журналістами, просить гроші, відповідає на усі запитання, дякує тим, хто допоміг та каже про те, що її донька для неї – найголовніше, і все своє життя вона прожила тільки заради неї. Так, мабуть, і просиділа за ґратами також заради неї…
Мені ніколи не буде зрозумілим, що треба мати у голові, аби коїти такі речі, як скоїли ті троє молодиків. До простих зґвалтувань наш соціум уже мабуть звик, якщо можна так висловитися. Та підпалити живу людину і покинути тліти – до цього ж іще треба додуматися, і, сумніваюся, що здоровий розум здатен генерувати подібні ідеї. А нам намагалися втовкти про те, що хлопці – психічно врівноважені, адекватні та здорові. Так, те, що вони – діти чиновників, тільки додає пікантності у цю історію. Проте, насправді, чиїми би дітьми вони не були, у будь-якому випадку така поведінка – аморальна та нелюдська.
Не мені копирсатися у чужій білизні, не мені осуджувати чужих людей, і не мені вирішувати, хорошою була Оксана, чи ні, нормальним чи аморальним є спосіб життя її матері. Але мені не зрозуміло ще одне: чому саме ця історія набула такого розголосу? Чому саме Оксана? А точніше – чому ТІЛЬКИ Оксана? Мільйон подібних випадків. Варто тільки почитати новини, де тільки й пишуть про те, як батько зарізав своїх дітей, свекруха зарубала невістку сокирою, хтось заморозив у холодильнику сусіда, дівчину з'їли собаки, а мама втопила у ванній кімнаті власних дітей і не діставала їх звіди місяць…
Тепер – про покарання. Таким людям, про яких я згадувала вище, як і вбивцям Оксани, треба давати довічне. Розстріл, якого бажають люди – занадто легко і просто в цьому випадку. Я вважаю, що саме у випадку із Макар необхідна така кара, завдяки якій ґвалтівники би відчули на власній шкірі, як воно – повільно вмирати, страждаючи щодня все більше й більше. Куля тут – це якось по-дурному. Взагалі, я ні за що б не хотіла, аби у нашій країні дозволили страту. Волосся стає дибки, коли я читаю коментарі до матеріалів про Оксану Макар: "Шкода, що в нашій країні не дозволяють страчувати…". Люди, невже ви б і справді цього хотіли? Ви ж, певне, навіть і не думали б про таке, як би не цей резонансний випадок із "дівчиною-феніксом". Сьогодні, у такому світі, в такі важкі часи, ні в якому разі не можна дозволяти смертні вироки. Подивіться тільки на Білорусь: молодих хлопців розстріляли за теракти в метро, проте, насправді ніхто не знає, чи винуваті вони у цьому. Якби ви, люди, які пишуть, що шкодують про незаконність смертної кари, відреагували на ситуацію навпаки? Якби, не приведи Господи, просто так розстріляли ні в чому не повинну людину, а справжній злочинець ходив би на свободі? Певно, заспівали б іншої.
Звірячі вчинки людей – на кожному кроці, щодня, щохвилини. Чому про це ніхто не знає? Чому не обговорюють, не пишуть про це так багато, не знімають сюжетів, не беруть інтерв'ю у з'їдених горем матусь, які не мають грошей, аби вилікувати єдине дитя, на яке довго чекали? Чому?
Чому не збирають гроші так, як збирали для Оксани? Не зрозуміло мені й те, як люди, які самі ж допомагали постраждалій, пізніше жаліються на те, що, мовляв, тепер мама вже покійної Макар проп'є все, що назбирала? Бачили ж очі, що купували. Ну, тобто, бачили на власні очі, кому гроші перераховували. Або робіть благу справу та не бідкайтеся потім, або не діліться ні з ким із самого початку.
Єдине у цій ситуації я розумію добре, відкинувши всі деталі. Яким би не був статус злочинця, ким би не були його батьки, скільки б їх не було: один, двоє чи десятеро, якою б не була жертва: звичайною тихою дівчинкою, повією або дорослою жінкою, яка свідомо пішла на статеву близькість з хлопцями, що б ця жертва не робила та не казала… Ніщо з цього не грає ролі, ніщо не є приводом скоювати такі страшні дії однією людиною по відношенню до іншої. Ніхто нікому не давав жодних прав спалювати людину живцем.
